Екобюро УГКЦ: коли садимо дерева чи город, то виявляємо віру в майбутнє

Світлана Духович – Ватикан

Поруч із будинком, повністю зруйнованим під час обстрілів, видніються ідеально вирівняні грядки та квіткові клумби. Цей парадокс сьогодні можна побачити в багатьох українських селах, а також містах. На тлі руїн упорядковані городи і сади здаються дивними, але саме в них ховається секрет української стійкості. Для українців земля – це не лише ресурс, це живий зв’язок із корінням, джерело внутрішньої сили та спосіб зцілення ран душі.

Земля як символ надії та внутрішньої сили

«Якщо сьогодні ми садимо дерева і обробляємо землю, то ми виявляємо віру в завтрашній день», – стверджує в інтерв’ю для ватиканських медіа Володимир Шеремета, керівник Бюро з питань екології Української Греко-Католицької Церкви  «В українців завжди було особливе, шанобливе ставлення до землі, – додає він. – Творець був особливо щедрий до України та її народу: за деякими оцінками, 30% світових запасів чорнозему знаходиться саме тут. Це безцінний дар, особливо в умовах зростання населення планети. Але цей дар також несе велику відповідальність. Це означає використовувати його якомога свідоміше: не використати все відразу задля максимального прибутку, а ставитися до нього дбайливо, шануючи природні закони та ритми, які Господь заклав у землю, а також її принципи самовідновлення».

Війна і рани природи

Однак зберегти й захистити цей дар стає надзвичайно складно в часи війни, коли снаряди перетворюють землю на небезпечне й спустошене місце. Подумаймо лише про великі заміновані території, – підкреслює Шеремета, – їхнє розмінування займе десятиліття. Але і кожен вибух боєприпасів – від найдрібніших до мін, від ракет до артилерійських снарядів – вивільняє в атмосферу хімічні речовини, які потім осідають на ґрунт, отруюючи його та залишаючи глибокі рани на землі на довгі роки. Ці вирви часто залишають землю на тривалий час непридатною для використання в сільському господарстві. З іншого боку, це також є викликом і стимулом робити більше там, де ми можемо сприяти відновленню Божого створіння. Зрештою, створіння – земля та всі її екологічні системи – становить єдиний організм. Кожен позитивний вчинок, як-от посадка городу чи фруктового дерева, сприяє загоєнню ран природи. І тому, роблячи на тому місці, де я живу, щось добре для землі, висаджуючи еко-город чи плодове деревце, чи іншу якусь добру справу, тим самим я роблю великий внесок для зцілення ран природи, яка сьогодні разом з нами дуже страждає від війни».

Екологічне служіння Церкви та відновлення землі

Від моменту свого заснування у 2007 році Екобюро УГКЦ ставить перед собою подвійну мету: сприяти усвідомленню відповідальності за землю та поширювати конкретні практики відновлення землі, що страждає від негативного впливу людини. «Ми це втілюємо, зокрема, через пропагування висаджування дерев, – підкреслює керівник Екобюро. – Цей напрямок завжди займав важливе місце в нашій діяльності і є, я б сказав, одним із елементів втілення Божої заповіді та нашого біблійного екологічного покликання: порати і доглядати землю. Завдяки нашій підтримці було вже закладено сотні парафіяльних садів, висаджено мільйони саджанців плодових і декоративних дерев, а також лісових насаджень».

Праця на землі як терапія та підтримка людей

Володимир Шеремета зазначає, що в часи війни ця діяльність набуває ще глибшого значення. Праця на землі стає не лише певною формою терапії, а й проявом духовної стійкості та солідарної підтримки інших: «З одного боку, саджання дерев або догляд за городом допомагає подолати стрес, апатію та страх; це процес створення життя на противагу руйнуванню, яке несе війна. З іншого боку, це є реальною допомогою для найбільш вразливих верств населення: урожай із церковних садів та городів часто передають переселенцям, малозабезпеченим сім’ям, або відправляють на потреби війська. І власне, коли говоримо про солідарну підтримку, зокрема, внутрішньо переселених осіб, то їх залучення до праці в саду, на городі допомагає їм не лише інтегруватися в нові громади, а також відновити психологічне благополуччя завдяки садівничій терапії та агротерапії».

Садити дерева — означає вірити в майбутнє

Під час війни, що триває, за підтримки Міністерства охорони навколишнього середовища та природних ресурсів України, Бюро з питань екології започаткувало ініціативу «Посади дерево миру». Українські природні заповідники підтримали цю ініціативу, надавши необхідний посадковий матеріал. «Цієї весни, – розповідає наш співрозмовник, – ми проводили вже двадцяту хвилю цієї акції, яку проводимо щовесни та восени. На регіональному рівні ініціативу координують наші єпархіальні, архиєпархіяльні, екзархальні референти. А осередками завжди залишаються парафіяльні громади. Але ми не зупиняємося на цьому: ми садимо дерева також у громадських місцях, навколо або поблизу шкіл, дитячих садків та в інших громадських місцях».

Ця діяльність з висаджування дерев стосується не лише турботи про довкілля та красу громадських місць, а вписується в ширший контекст любові українців до землі. Адже в часи кризи домашнє вирощування городів та садів продовжує відігравати фундаментальну роль як «продовольчий фронт», забезпечуючи сім’ї свіжими продуктами та зміцнюючи стійкість громад. «На жаль, зараз у нашій країні спостерігається певне зменшення цієї домашньої господарки в садах і на городах, – зазначає керівник Екобюро. – Проте, я переконаний, що більше половини мешканців сіл має якщо не маленький город, то грядку і плодові дерева. Отже, людина покликана відповідати на екологічне покликання бути Божим садівником, що вимагає постійної турботи за рослинами: посадити, поливати, лікувати чи запобігати захворюванню тощо. Справді, треба оточити неабиякою любов'ю і піклуванням. І дуже приємно, що це має місце в українському суспільстві, і я думаю, що ця культура бережливого ставлення живої природи поширюється також на інші виміри життя. Так само, як на глобальному рівні ми стикаємося зі спільними викликами, ми теж можемо взяти на себе зобов’язання не лише зберегти те, що маємо, а й примножити це, розвиваючи як здорову, екологічну та безпечну альтернативу».

Володимир Шеремета підкреслює, що в часи війни, коли сільськогосподарський сектор перебуває під постійною загрозою, засіяти навіть одну ділянку землі фактично стає проявом патріотизму. «Існує важливий духовний вимір, – додає він. – Говорячи про екологічне служіння Церкви, про діяльність Екологічного бюро, про сади та зелені насадження, то йдеться не лише про вирощування овочів чи фруктів, а про те, що якщо ми сьогодні садимо дерева, то значить, ми виявляємо свою віру в завтрашній день. Але також ми засіваємо зерна нової екологічної свідомості, культури. Ми залучаємо дітей до праці, і це їх вчить відповідальності за рідний край, за той спільний дім, який дарував нам Творець, за спільну спадщину, яку треба зберегти, примножити і передати майбутнім поколінням».