Папа: турботою Бога є, щоб ніхто з нас не був утрачений навіки
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Оце ж воля того, хто мене послав: щоб із усього, що Він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня», – сказав Ісус своїм учням. Як зазначив Папа Лев XIV перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 2 листопада 2025 року, в день спомину всіх померлих вірних, саме Ісусове воскресіння з мертвих у ці дні на початку листопада проливає світло на долю кожного з нас: бачимо, що в центрі турботи Бога є те, щоб «ніхто не був утрачений назавжди, щоб кожен мав своє місце та сяяв своєю унікальністю».
Що таке вічне життя?
Промовляючи з вікна Апостольського палацу у Ватикані до прочан, які опівдні зібралися на площі Святого Петра, Святіший Отець зауважив, що йдеться про таємницю, яку ми святкували напередодні, відзначаючи урочистість Усіх святих: таємницю сопричастя відмінностей, яка, так би мовити, поширює Боже життя на всіх дочок і синів, які бажають долучитися. «Як писав Папа Бенедикт XVI, вираз “вічне життя” прагне дати назву цьому нестримному очікуванню: не нескінченній послідовності, а зануренню в океан нескінченної любові, у якому ні час, ні “до”, ні “після” більше не існують. Повнота життя і радості – це те, на що ми надіємося й чого очікуємо від нашого буття з Христом», – сказав Лев XIV, цитуючи енцикліку Spe salvi.
Пасхальна надія
Отож, за словами Папи, спомин усіх померлих вірних ще більше наближає цю таємницю. «Божу турботу про те, щоб нікого не втратити, ми справді пізнаємо зсередини щоразу, коли смерть, здається, назавжди забирає у нас голос, обличчя, цілий світ. Кожна людина – справді цілий світ. Отже, сьогоднішній день є днем, який кидає виклик людській пам’яті – настільки цінній і настільки крихкій. Без пам’яті про Ісуса – про Його життя, смерть і воскресіння – безмежний скарб кожного життя наражається на забуття. Натомість у живій пам’яті про Ісуса навіть ті, кого ніхто не пам’ятає, навіть ті, кого, здається, стерла історія, постають у своїй безмежній гідності», – мовив Святіший Отець, додаючи, що саме в цьому й полягає пасхальне звіщення, і саме тому християни завжди поминають померлих на кожному Євхаристійному богослужінні, а також замовляють спогадування своїх близьких. І з цього звіщення «випливає надія на те, що ніхто не буде втрачений».
Спогадуючи майбутнє
Підсумовуючи, Наступник святого Петра побажав, щоб відвідування цвинтаря, «де тиша перериває поспіх активності», ставало для всіх нас «запрошенням до пам’яті та очікування». За його словами, коли ми, проказуючи «Символ віри», говоримо: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку», то ми «спогадуємо майбутнє». «Ми не замкнені в минулому, у сльозах ностальгії. Ми також не замкнені в сьогоденні, немов у гробниці. Нехай же рідний голос Ісуса долине до нас і до всіх, бо це єдиний голос, що лунає з майбутнього. Він кличе нас на ім’я, готує для нас місце, звільняє нас від почуття безсилля, через яке ми ризикуємо відмовитися від життя. Нехай же Марія, жінка Великої суботи, і надалі вчить нас надіятися», – побажав Лев XIV.
