Папа: очікування смерті з надією воскресіння вберігає від страху зникнути назавжди
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Очікування смерті з упевненою надією воскресіння вберігає нас від страху зникнути назавжди та приготовляє нас до радості життя, яке не матиме кінця. Так Папа Лев XIV підсумував свої роздуми, якими поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 10 грудня 2025 р., відбулася на площі Святого Петра.
Від таємниці до табу
В черговій катехизі про значення Христового воскресіння, що є завершальним етапом ювілейного циклу «Ісус Христос – наша надія», Святіший Отець говорив про те, що таємниця смерті завжди ставила перед людиною глибокі запитання. «Вона дійсно являється найбільш природним і водночас найбільш неприродним явищем, яке тільки може існувати. Вона є природною, тому що кожна жива істота на землі помирає. Вона є неприродною, тому що прагнення життя і вічності, яке ми відчуваємо щодо себе і людей, яких любимо, спонукає нас розглядати смерть як засуд, як безглуздя», – сказав він.
Папа зауважив, що стародавні народи розвинули звичаї та ритуали, пов’язані з культом померлих, щоби супроводжувати тих, «хто ступає до найвищої таємниці». Сьогодні ж можемо відзначити протилежну тенденцію: смерть здається своєрідним табу, чимось, що потрібно тримати здалеку, про що говорити пошепки, щоб «не турбувати нашу чутливість і наш спокій». Через це також часто уникають відвідин цвинтарів, «де ті, хто випередив нас, спочивають в очікуванні воскресіння».
Свідомі й безпорадні
За словами Наступника святого Петра, лише людина ставить запитання про те, чим є смерть і чи є вона останнім словом у нашому житті. Бо лише вона «знає, що мусить умерти». І ця свідомість накладає тягар, якщо порівнювати з іншими живими істотами. «Тварини, звісно, страждають і усвідомлюють, що наближається смерть, але вони не знають, що смерть є частиною їхньої долі. Вони не розмірковують над сенсом, метою та результатом життя», – мовив Лев XIV, зауваживши, що констатація цього спонукає думати, що ми є «парадоксальними і нещасливими створіннями», не лише через те, що помираємо, але й «маємо впевненість у тому, що це станеться, хоча не знаємо, як і коли». «Ми відкриваємо для себе, – підкреслив він, – що є свідомими і водночас безпорадними. Ймовірно, саме від цього походять часті спроби заперечення, екзистенційні втечі перед питанням смерті».
Учителька життя
У цьому контексті Папа навів роздуми святого Альфонса де Ліґуорі про педагогічну цінність смерті, про те, як вона проявляється як велика учителька життя. «Знання про її існування і, перш за все, роздуми над нею, вчать нас обирати, що насправді робити з нашим життям. Молитися, щоб зрозуміти, що корисно для нас у перспективі Небесного Царства, і відпустити все зайве, що прив'язує нас до швидкоплинних речей, – ось секрет того, як жити по-справжньому, усвідомлюючи, що наш перехід на землі готує нас до вічності», – пояснив Святіший Отець, звернувши увагу не те, що різні сучасні антропологічні бачення теоретизують про безсмертя, розглядаючи продовження земного життя за допомогою технологій. Але це ставить подальші запитання: чи наука справді переможе смерть? Але чи ця наука може гарантувати, що життя без умирання буде щасливим?
Перехід до вічності
За словами Наступника святого Петра, Христове воскресіння об’являє нам, що «смерть не протиставляється життю, а є складовою його частиною як перехід до вічного життя». Христова Пасха дає нам у цьому часі, повному страждання та випробувань, відчути передсмак того, що буде після смерті. Лише нове світло Воскресіння спроможне до кінця просвітити таємницю смерті. «У цьому світлі, і тільки в ньому, стає істинним те, чого прагне і надіється наше серце: що смерть не є кінцем, а переходом до повного світла, до щасливої вічності. Воскреслий випередив нас у великому випробуванні смерті, вийшовши з нього переможцем завдяки силі Божої Любові. Так Він підготував нам місце вічного відпочинку, дім, в якому нас чекають; Він дарував нам повноту життя, в якому більше немає тіней і суперечностей», – сказав Лев XIV, підсумовуючи: «Завдяки Йому, померлому і воскреслому з любові, разом із святим Франциском ми можемо називати смерть “сестрою”. Очікування її з упевненою надією на Воскресіння вберігає нас від страху назавжди зникнути і готує до радості нескінченного життя».
