Слово Папи завжди є словом пастиря
Andrea Tornielli
Також і тоді, коли він говорить про мир і війну, про прийняття мігрантів або про те, як залишатися людиною в епоху штучного інтелекту, Наступник святого Петра є і завжди залишається духовним лідером. Той факт, що Єпископ Риму, на підставі Латеранських угод 1929 року, які вирішили «Римське питання», є також сувереном найменшої держави світу – площею менше ніж пів квадратного кілометра в самому серці італійської столиці – не означає, що він діє чи висловлюється як політик, коли торкається тем, що стосуються справ нашого людства.
Павло VI добре пояснив це, виступаючи 4 жовтня 1965 року перед Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй: «Ця зустріч, як ви всі розумієте, – сказав Папа Монтіні, – знаменує простий і великий момент. Простий, бо перед вами стоїть людина, така сама, як і ви; він – ваш брат, і серед вас, представників суверенних держав, один із найменших, наділений, якщо вам подобається так нас розглядати, крихітною, майже символічною світською владою, якої йому вистачає, щоб вільно виконувати свою духовну місію та запевняти кожного, хто має з ним справу, що він незалежний від будь-якої влади цього світу». Папа, перебуваючи з візитом у Сполучених Штатах, одразу ж додав, говорячи про себе: «Він не має жодної світської влади, ані жодних амбіцій змагатися з вами; адже ми не маємо чого просити, жодних питань, які б хотіли порушити; якщо й є якесь побажання, яке можна висловити, і дозвіл, про який можна попросити, то це – можливість служити вам у тому, що нам доручено робити, безкорисливо, з покорою та любов’ю».
Це правда, що для забезпечення абсолютної свободи Христового Намісника майже сто років тому було визначено, що має існувати крихітний клаптик землі, де Єпископ Риму та Пастир Вселенської Церкви був би також сувереном, а отже, главою держави. Але це було і залишається конвенцією, покликаною визнати саме цю необхідність незалежності від будь-якої іншої держави, а не підтвердженням подвійної місії. Тож будь-яке звеличення чи перебільшення ролі Папи як глави держави, будь-яке підкреслення важливості цієї ролі є хибним, оскільки йде на шкоду його єдиній справжній місії Вселенського Пастиря. Пастиря, який звертається до католиків, до християн, до віруючих і до всіх людей доброї волі з єдиною метою – звіщати Євангеліє, його послання любові, братерства та «беззбройного й обеззброюючого» миру.
Це добре підкреслив, виступаючи в римському Капітолії 10 жовтня 1962 року, напередодні відкриття Другого Ватиканського Вселенського Собору, тодішній кардинал Джованні Баттіста Монтіні, Архиєпископ Мілана. У тій промові майбутній Папа, говорячи про кінець світської влади Церкви після падіння Папської держави в 1870 році, сказав: «Саме тоді папство з незвичайною силою відновило свої функції вчителя життя та свідка Євангелія, завдяки чому досягло таких висот у духовному керівництві Церквою та моральному впливі на світ, як ніколи перед тим».
Коли він закликає, щоб людське життя завжди поважали і захищали на кожному етапі його існування, коли говорить про мир, маючи на думці благо народів, і закликає покласти край безумній гонці озброєнь, також йдучи далі за поняття «справедливої війни», коли він закликає до діалогу та переговорів, покликаючись на вчення соціальної доктрини, коли він закликає ставитися до мігрантів як до людей, яких слід приймати, ніколи не забуваючи про їхню людську гідність, коли він нагадує нам, що бідні є в центрі Євангелія і що ми маємо будувати більш справедливі та рівноправні суспільства, коли він захищає право на релігійну свободу, коли він підкреслює важливість збереження створіння, щоб передати його нашим дітям та онукам, Наступник святого Петра не виступає як глава держави. Він просто проповідує Євангеліє.
