Брати альбертинці в Запоріжжі: служитимемо бідним, скільки потрібно

Світлана Духович - Ватикан

«Ми допомагатимемо бідним стільки часу, скільки буде потрібно: людей ми не залишимо», – зазначає в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News отець Максиміліан Шмігельський, розповідаючи про діяльність братів альбертинців у Запоріжжі. Внаслідок війни кількість вбогих і потребуючих постійно зростає як у цьому місті, так і у всій країні, тому служіння цього згромадження, заснованого святим Альбертом Хмельовським наприкінці ХІХ ст. для того, щоби служити тим, хто опинився у важкій життєвій ситуації, є надзвичайно цінним.

В Запоріжжі брати альбертинці діють з 2002 року. Ще до повномасштабної війни вони відкрили тут кухню і їдальню для бідних, а також душ, де бездомні мали змогу помитися. Вони опікуються притулком для бездомних, в якому можуть прийняти приблизно тридцять осіб, мають також пекарню, де печуть хліб, який роздають вбогим. «Під час війни їдальню ми закрили задля безпеки людей, – розповідає о. Максиміліан, – але тепер ми з братами чотири рази в тиждень видаємо допомогу: це консерва і хліб. Іноді приходить 1300 осіб, іноді менше, але менше тисячі ніколи немає». Він додав, що у притулку мешкає приблизно двадцять чотири особи, вісім є з яких прибули з окупованих територій. Тут брати їм пропонують безкоштовне проживання та триразове харчування.

«До монастиря приходять також наші сусіди, які також просять допомоги – додав чернець, – і ми, по можливості, стараємося помогти: видаємо макарони, рис, олію, консервацію, цукор, залежить, хто що просить. Щодня приходять 5-6 осіб».

Харизма братів альбертинців

«Допомога бідним, які не мають на що жити, і бездомним, які не мають де жити, – це наша харизма, пояснює священик. – Ми їм допомагаємо, не запитуючи ніколи, якого вони віросповідання чи національності – це нас не цікавить, нас, насамперед, цікавить людина, щоб їй допомогти, допомогти встати на ноги, повернутися до спільноти». Отець Максиміліян додає, що багато з тих, хто приходить про допомогу, на жаль, страждають від узалежнення і їм не завжди вдається подолати цю проблему. «Часто так буває, що вони повертаються до нас, потім знову відходять, і знову повертаються, але ми щиро стараємось допомогти», – підкреслює він.

Ще одна сфера допомоги альбертинців, як пояснив чернець, – це допомога літнім людям, яких вони також допомагають влаштувати у притулки для літніх чи хворих людей.

Від початку війни кількість бідних значно збільшилася. Отець Максиміліян спостерігав це, як у Львові, де здійснював служіння до війни і в перший місяць війни, так і в Запоріжжі, куди переїхав для того, аби підсилити місцеву спільноту.

«Допомагатимемо, скільки буде потрібно»

Запоріжжя часто зазнає обстрілів з боку російських військ, отже погодитися на служіння в цьому місті – це непросте рішення. «Особливих проблем з безпекою в нас не було, – розповідає отець Максиміліан, – але загроза існує завжди. Від самого початку війни наш генеральний настоятель разом з економом відвідує нас щомісяця, він привозить нам гуманітарну допомогу з Польщі, і ми вдячні нашим співбратам з Польщі, які там шукають, купляють і привозять продукти. Він приїжджає, бо хвилюється за нас. Щоразу він запитує кожного брата, чи він не і надалі приймає це служіння тут, в Запоріжжі чи в Львові. Всі брати висловили бажання до кінця допомагати, скільки буде потрібно: людей ми не залишимо. І так само у Львові». Священик додав, що після того, як його забрали зі спільноти у Львові, замість нього прибув інший брат. А в Запоріжжі їх тепер четверо.

«Недалеко біля нас двічі були вибухи, – додає чернець – тобто страх є, бо кожна нормальна людина боїться, але не настільки, щоб ми зараз хотіли покинути свою справу, це служіння нашим бідним, і кудись втікати, чи виїжджати. Такого немає. Всі готові бути стільки, скільки потрібно, і служити нашим бідним».

Великі потреби у гуманітарній допомозі

Відповідаючи на запитання про те, наскільки гуманітарна допомога, яка надходить до Запоріжжя, покриває потреби людей, отець Максиміліан Шмігельський наголосив, що потреби дуже великі. Він зазначив, що з-за кордону надходить багато допомоги, і влада старається допомагати, наприклад, надає певну грошову допомогу внутрішньо переміщеним особам. В Запоріжжі, як зазначає наш співрозмовник, є пункти видачі гуманітарної допомоги. Але незважаючи на це, потреби надзвичайно великі, і найбільш уразливим верствам населення, таким як бездомним чи літнім людям, дуже важко. 

Віра в час війни

Вже не один військовий капелан протягом року війни зазначав, що на фронті немає атеїстів. З цим ствердженням погодився також і отець Максиміліан. «І бачу також в місті, що ставлення до віри, до релігії змінюється, – підкреслив він. – І так само в нашому притулку: зрозуміло, що тут ми нікого не змушуємо молитися чи переходити на нашу віру, на нашу конфесію, бо кожен вірить так, як хоче». Священик розповів, що двоє з тих чоловіків, які мешкали в їхньому притулку, стали на шлях духовного життя. Один з них виїхав на Львівщину, де знайшов прихисток в одному з монастирів. «Вчора він зателефонував мені, щоб поділитися радістю, – каже отець Максиміліан. – Я його готував до сповіді і сповідав, і він мені сказав, що знову був у храмі й приступив до Святої Тайни Сповіді».

За словами альбертинця, більшість мешканців притулку не відвідують Святу Месу. Серед них є також протестанти, які в неділю відвідують свої спільноти. «Тепер багато людей звертаються до Бога, бо розуміють, що тільки Бог може нам допомогти нам і нас захистити», – наголосив він.

Надихають героїзм захисників і вдячність людей

«Що вам додає наснаги і допомагає не втрачати надію в такі складні часи?» – відповідаючи на це запитання, отець Максиміліан Шмігельський зазначив, що його зміцнює і допомагає перебороти страх свідчення героїв, які захищають українську землю. «Бачити, що молоді люди віддають життя і вірять в свою перемогу – це нас мотивує», – підкреслив він, додаючи, що наснаги додає також вдячність людей, яким вони допомагають. Наприклад, їхні сусіди не лише приходять щось взяти, але й самі стараються допомогти: коли мають можливість, готують щось і приносять до їдальні для бідних. «І сьогодні, наприклад, дощ іде, і я відкриваю двері, а перед дверима хтось поклав десять ящиків хліба: привезли і просто залишили, бо знають, що ми допомагаємо бідним», – розповів священик.

Надія

«У перші дні війни я думав, що це вже кінець, але побачив, як відреагував наш народ… – поділився отець Максиміліан на завершення. – Я не сподівався, що люди просто можуть вийти на вулицю і протистояти у такий спосіб. Тоді я зрозумів, що цей народ неможливо перемогти. Якось ми пережили і цю зиму: тяжко було, і виключали світло, і в темряві, і в холоді… Цей народ буде жити. Правда перемагає».