Українці з Ірландії про прощу до Ватикану: свідчення того, що Бог з Україною
Світлана Духович – Ватикан
Ювілейний рік і паломництво до Ватикану стає для багатьох українців не лише моментом молитви і наближення до Бога, але й нагодою зустрітися одні з одними і нагадати світові про війну, яка триває в Україні вже понад три з половиною роки. Серед численних паломників, які щодня проходять через Святі Двері базиліки Святого Петра, часто можна побачити людей у вишиванках з синьо-жовтими прапорами. Багато з них погоджуються на інтерв’ю для ватиканських медіа. Цього разу нашими співрозмовниками стали представники української громади в Ірландії: священник УГКЦ отець Андрій Совʼяк та пані Наталія Регеша, керівник хору «Мальва».
Ювілей як нагода зустрічі розсіяних по світу
Отець Андрій Совʼяк, душпастир для українців греко-католиків у Вотерфорді, Портліші та Вексфорді в Ірландії, прибув разом з прочанами до Риму з нагоди Ювілейного року. «Для нас це нагода пережити цей Ювілейний рік з радістю надії, – ділиться священник, – надії для нашого українського народу. Бо попри те, що ми в Ірландії, далеко від України, наше серце, наші думки – постійно з українським народом і наша душа завжди прагне бути з усіма разом». Отець Андрій пригадав, що під час загальної аудієнції у середу, 17 вересня, вони зустріли українську делегацію родичів військовополонених та зниклих безвісті. «Нам було дуже приємно обійняти і почути їх, – ділиться душпастир. – Український народ розсіяний повсюди, але він завжди – один, бо має любов, Божу любов, і збирається в цьому святому місці».
Наталія Регеша – заслужений діяч мистецтв, професор з Києва, вона – мама трьох дітей. Після початку повномасштабного вторгнення переїхала з дітьми в Ірландію, де заснувала український хор «Мальва». «Ми співаємо і несемо українську культуру, українську пісню в Ірландію, в Європу, у світ, – розповідає вона. – Ми, водночас, дякуємо ірландцями за допомогу, за підтримку, тому що ми, насправді, отримуємо від них багато любові. І не тільки від ірландців, але й від усіх європейців, від всього світу». Пані Наталія розповіла, що на площі Святого Петра, куди вони прийшли на аудієнцію, вони також відчули велику підтримку. «До нас підходили люди, нас впізнавали, бо ми були з українськими прапорами, у вишиванках, – каже вона. – До нас підходили люди з різних країн і казали: “Ми вас любимо. Ми вас підтримуємо”. Це настільки важливо!»
Отож, Ювілейне паломництво до Риму стає для українців не лише моментом молитви, але й нагодою нагадати світові, що війна в Україні триває. «Ми є тими свідками війни, – зазначає отець Андрій. – Ми хочемо, щоби пам'ять про наших воїнів, наших братів і сестер була завжди вічною в серцях людей. На площі наш хор співав, і люди зупинялися, аплодували. Одна пані підійшла до мене і каже: “Я молюся за Україну. Ви сильні, і оберігайте нашу Європу”. Знаєте, це не просто слова, які ми можемо почути на якихось заходах, чи прочитати в статтях, але це є свідчення простих людей, які тут, в Європі, дійсно переживають за нас, бо хочуть бачити Україну як європейську державу, державу вільну і державу, яка має Бога, яка молиться». Священик додав, що для українців важливо залишатися не тільки на перших шпальтах газет чи новин, «але також, щоб люди розуміли, що Україна чи українці – це люди віри, яка окроплена кров'ю, мучеництвом». «І це відбувається і тепер, – наголошує він. – Ми це все дійсно важко переживаємо, але віра в нас ніколи не зникає. Цей рік віри і це наше паломництво є для нас свідченням того, що Бог є з нами, Бог є з Україною, і ніщо не може перемогти нас».
Поштовх для розвитку душпастирства
Розповідаючи про своє душпастирське служіння в Ірландії, отець Совʼяк сказав, що він прибув до цієї країни наприкінці 2022 року, після того як місцевий римо-католицький єпископ Альфонс Каллінон звернувся з проханням до ієрархів УГКЦ надіслати українського священика до Вотерфорда, що в південно-східній Ірландії. За словами отця Андрія, до 2022 року в Ірландії була лише одна українська греко-католицька громада в Дубліні. Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, коли до Ірландії прибуло багато українських біженців, утворилися парафії у Слайго, у Лімерку, в Корку, у у Вотерфорді та в Ґолвеї. Саме в цих містах, за його словами, поселилися українські біженці. «У Вотерфорді я розпочав душпастирське служіння із різних викликів, – каже отець Андрій, який перед тим служив у Трускавці, що на Львівщині. – Тут, в Ірландії, я зустрівся з різними людьми з різних куточків України. Спочатку важко було зорієнтуватися, що я маю тим людям говорити. Тоді я подумав, що, насамперед, мені треба їх заспокоїти, сказати, що з ними є священик, що можу їм допомогти в будь-чому: чи просто поговорити, послухати, когось посповідати, і навіть допомогти у практичних справах. Знаєте, дуже тяжкі розповіді довелося слухати від людей зранених, людей, які бачили смерть своїх рідних, друзів, родичів. Це нелегко було мені навіть вислухати, а можна собі уявити, наскільки важко тим людям, які це говорили. Звідки було брати те зцілення? Як і кожен священик, я молився, щоб Бог зцілив серця тих людей, і я завжди казав їм: “Уповайте на Бога, моліться, не занедбуйте Святе Причастя. Бо це так важливо брати участь в житті Церкви”».
Від заснування української греко-католицької громади у Вотерфорді минуло три роки. Тепер вони мають свій храм, що, за словами пароха, є дуже важливим для життя громади. «Це місце, де збираються і, сподіваюся, надалі будуть збиратися українці десятками років, – каже душпастир. – Бо дуже важливо мати своє місце, де ми можемо молитися, збиратися разом, організовувати заходи. Для нас церква – це місце молитви, місце життя, де ми плачемо, співчуваємо і радіємо».
Громада, що об’єднує українців з різних регіонів
Для українців це надзвичайно важливо, особливо, в час війни. Ця громада, як зазначають наші співрозмовники, об’єднує українців з різних регіонів. Є багато тих, хто виїхав з прифронтових населених пунктів, і втратив усе, є ті, чиї домівки залишилися на окупованих територіях. «Це люди з дуже складними історіями, з важким досвідом, – каже пані Наталія. – Особливо важко старшим людям, які втратили все». Тому і отець Андрій, і пані Наталія як керівник хору, стараються знайти особливий підхід до кожної людини, і виконувати своє служіння з любов’ю.
Пані Наталія пригадує, що перед тим, як з’явилася можливість ходити на Службу Божу українською мовою, вона ходила на Святу Месу в латинському обряді англійською мовою, і тому зараз вона відчуває, наскільки важливо мати змогу молитися рідною мовою. «Коли ти молишся українською мовою – це безцінно. Це душа говорить. А без молитви ми не можемо».
Також і спів, за словами пані Наталі Регеши, є своєрідною молитвою і тим елементом, який об’єднує українців. Розповідаючи про своїх хористів вона каже: «Ми всі познайомились лише після початку війни, але ми настільки об'єдналися, що для нас зараз цей хор став справжньою родиною. І пісня нам допомагає. Це насправді, як молитва, яка зцілює».
Музика і повернення до свого коріння
Керівник хору додала, що для багатьох хористів приналежність до їхнього колективу – це нагода повернутися до свого коріння, до рідної мови. «Деякі з них раніше знали українською лише “Несе Галя воду”, – розповідає вона, – а тепер у нас в репертуарі до 100 українських пісень. Коли ми вчимо нову українську пісню, то я їм розповідаю про жанри, якусь історію, пов’язану з цим. Наприклад, про Різдвяний цикл: колядки, щедрівки. Іноді дехто запитує: “А чим відрізняються колядки і щедрівки?” “А що таке кутя?” Були випадки, коли цього не знали жінки, яким за шістдесят років. Але це не їхня провина: така була система, була така політика. І я настільки щаслива тепер. Мені настільки радісно, що ми співаємо, що ми несемо українську пісню в світ. Нам хочеться, щоб ірландці бачили, які українці». «Хочемо, щоб наша Церква в Ірландії була розбудована і щоб все добре запрацювало, – додав отець Андрій. – Щоб було все те, що необхідно для наших людей, щоб кожна людина мала якусь допомогу. Бо Бог через священників, через людей зцілює нас всіх».
