Віра Церкви (36): музичне мистецтво в літургії

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Вивчаючи Конституцію Sacrosanctum Concilium ІІ Ватиканського Собору, ми поступово наблизились до її шостої глави, присвяченої сакральній музиці. У одному з попередніх епізодів ми торкалися цієї теми в контексті поєднання слів та літургійних дій. Тепер же погляньмо на ключові критерії музичного мистецтва, необхідні для того, щоби воно використовувалось у літургії.

Значення музичного мистецтва

Насамперед варто вказати на універсальне значення музики, у якому можемо виділити основні елементи, пов’язані з літургійним життям Церкви. Музика, на відміну від мови, не потребує перекладу і безпосередньо торкається серця слухача, до якої б культури чи національності він не належав. Як наслідок, кожна людина відчуває на собі ефективність і силу музики у вираженні почуттів. З найдавніших часів людина прагне виразити через музику свої духовні переживання і прагнення. У мові вона знайшла спосіб для висловлення думок, а в музиці зуміла повніше виразити внутрішній відгомін тих роздумів і почувань власного духовного світу, щоб передати почуття серця. Саме тому мова музики додає молитві краси.

Ба більше, передавання піднесених почуттів через музичне мистецтво, ніби підносить людину над буденністю. Тому музичні твори використовуються для урочистого відзначення державних подій, вони супроводжують національні гімни, соціальні й спортивні заходи, а також великі зібрання та прийняття поважних гостей, стаючи тим незамінним елементом, який підкреслює неординарність події. Музичне мистецтво також присутнє під час літургійної молитви, виводячи діалог з Богом на новий рівень, щоб дозволити мовцеві об’єднатися з іншими в єдиному голосі. Під час літургійного співу текст і глибокі почуття стають єдиним цілим, скеровують душу до Бога, вчиняючи її співучасником таїнства, яке звершується в літургії.

Варто зауважити, що у католицькому сенсі музика сама по собі не сприяє Божій славі та освяченню вірних. Це відбувається завдяки поєднанню із Божим словом та літургійною дією. Першість Божого слова є основоположним орієнтиром для того, щоб не зупинятись на сентиментальності літургійної дії. Впродовж історії завдяки Слову Бог проклав людині шлях до єдності з Ним. Боже слово, об’явлене у книгах Святого Письма, вводить нас у розмову з Богом, навчаючи як можемо до Нього промовляти. Це особливо помітно у псалмах, які перетворюють людське життя, зі своїми злетами й падіннями, на рух в напрямку Бога. У Старому Завіті виконання псалмів часто супроводжувалось музичними інструментами. Тому не дивно, що псалми є одним з пріоритетних елементів літургії, супроводжуючи людину через сакральну музику в її діалозі з Богом. Отож, у поєднанні Божого слова та співу, музика набуває виховної ролі, оскільки спрямовує почуття серця у святе русло.

Особливості сакральної музики

Соборна конституція про святу літургію зазначає, що Церква схвалює всі види справжнього мистецтва, підкреслюючи у такий спосіб цінність і пошану, яку завжди мала до цього найвищого виразу людського духу, здатного передавати найглибші цінності людського серця. Тому всі мистецькі дисципліни покликані брати участь у літургійному прославленні, кожна з яких робить власний внесок у молитву Церкви. Однак Собор зауважує, що ці види мистецтва повинні мати потрібні якості для допущення їх у богопочитання. Зважаючи на мету сакральної музики – прославу Бога та освячення вірних, варто детальніше вказати на кілька таких якостей музичного мистецтва, які простежуються у соборному тексті.

Одним з важливих акцентів Конституції Sacrosanctum Concilium є наголошення на різносторонній музичній підготовці. З огляду на прославу Бога, імпровізація й недбалість не достойні літургійної дії, яка своєю чергою завжди вимагає ретельності й підготовки. Тут не йдеться про перетворення літургійної музики на концерт, а про спонуки для музикантів, хористів чи співців, здатних перетворювати музику на молитву, дбати, аби вона сяяла красою й вірою. Внаслідок цього технічна і виконавча майстерність може послужити громаді, якій необхідно давати найкраще як за якістю, так і за правдивістю. Літургійна музика повинна викликати не тільки захоплення, але передусім спонукати до участі й молитви, інакше замість того, щоб бути служінням для прослави Бога, вона стає перешкодою для плекання молитви.

Інші риси сакральної музики стосуються художньої якості, гідності, а також врахування намірів композитора висловити в музичному творі віру й духовні прагнення. Багато творів сакральної тематики небувалої краси й глибини, які зачаровують нас своєю художньою особливістю, часто не можуть бути включені в літургійне богослужіння з причин тривалості, музичної мови, складності або надмірного суб’єктивізму в інтерпретації змісту віри. Наприклад, у західній традиції можемо простежити чимало сакральних композицій 1700-1800 років, які увиразненні у «Месах», жанрі духовної музики, написаних композиторами зі світовими іменами. Вони є справжніми шедеврами, але їх важко ефективно вписати в сучасне богослужіння. Їхня мова відповідає тогочасним звичаям, або є занадто складною, щоб стати молитвою всього Божого люду. Їхня структура наслідує урочисту форму, далеку від сучасної, або ж вони є занадто близькими до театрального жанру. Частини цих творів можна використовувати в певні літургійні моменти, однак не постійно, уникаючи ризику перетворити богослужіння на видовищну форму.

Отож, мистецтво, щоб стати літургійним вираженням, має зважати на зауваги Конституції про святу літургію, яка навчає про важливість якості музичного мистецтва, дотримання часових рамок, відповідність тексту літургії, доцільність та належне введення музичних форм у літургійне дійство тощо. Таким чином, музичні композиції будуть не просто прикрасою для літургії, а її складовою частиною.

Участь вірних у літургійному співі

«Слід наполегливо розвивати хори, передовсім при катедральних соборах; а єпископи та інші душпастирі нехай старанно дбають, щоб до всякого співаного священнодійства вся громада вірних могла привносити свою діяльну участь», – закликає Конституція про святу літургію (114). ІІ Ватиканський собор заохочує всіх членів Церкви, з урахуванням їхніх служінь, брати свідому й активну участь у співі під час богослужінь. У такий спосіб кожен охрещений відчуватиме себе єдиним Містичним Тілом Христа, радісно святкуючи дар Його спасіння.

Існує щонайменше два способи активної участі в літургійному співі: один більш внутрішній, а інший – більш практичний. Обидва аспекти нероздільні й утворюють єдину реальність, яка робить участь у літургії повнішою. Внутрішній аспект завжди є основоположним у молитві, адже виражається у відкритті серця, щоб глибоко слухати Святого Духа, Який діє через літургійні знаки й освячує людину, даруючи через них благодать. Слухання піснеспівів або сакральної музики має позитивний вплив настільки, наскільки їм вдається виразити таїнство та викликати в слухача дещицю сопричастя й любові до ближніх. Поряд з цим аспектом відкривається наступний, який виражається в активному залученні до співу. Тому з одного боку недостатньо просто слухати спів, який супроводжує богослужіння, а необхідно активніше до нього приєднуватися. З іншого боку, для повної участі недостатньо лише вміти добре співати запропоновані піснеспіви, адже вони повинні йти від серця, відкритого на таїнство, з усвідомленням своєї ідентичності як живого члена спільноти Церкви.

Сила співаної молитви випливає як із повної залученості людини, так із надзвичайної здатності музики залучати молільника до молитви, перетворюючи різноманітних й подекуди незнайомих людей в єдиний і усвідомлений хор. Таким чином, музика виконує своє найвище покликання: вона об’єднує, підносить і зближує, творячи молитовну спільноту, згуртовану єдиним співом.

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 112,115.

M. FRISINA, La musica nella liturgia, (Quaderni del Concilio, vol. 14), Shalom editrice, 2022, 27, 8-9, 18, 22-25.