Маю святого заступника в небі: спогади про Святу Месу з Іваном Павлом ІІ
c. Аліна Анастасія Петраускайте, SCM – Ватикан
Цьогоріч Україна відзначає 25-річчя історичного візиту Папи Івана Павла ІІ. Однією з найвеличніших сторінок подорожі Святішого Отця стала Свята Меса на львівському іподромі 26 червня 2001 року. Попри дощову погоду напередодні, понад 300 тисяч прочан молилися разом із Святішим Отцем, який беатифікував двох львівських святих: архиєпископа Йосифа Більчевського та отця Зигмунда Гораздовського. В інтерв’ю для ватиканських медіа Тетяна Решетар із Мукачівської дієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні ділиться спогадами про цю історичну літургію. Того дня мукачівка мала особливу місію – представляла свій край і несла від імені всього Закарпаття дари для Святішого Отця.
Пані Тетяно, з чого власне почалася ця дивовижна історія? Як ви дізналися, що матимете таку особливу місію під час візиту Папи Івана Павла ІІ до Львова?
Щонеділі, приходячи до храму, я готувала літургійні книги, роздавала читання, сама неодноразово читала і міркувала над тими словами. Це була звичайна неділя, і того ранку падав дощ. Насправді була просто злива. Коли я прокинулася, то навіть подумала: «Ну куди треба йти в таку зливу?». Але потім дуже швиденько встала, почала збиратися, і мені аж соромно стало за ту думку – як це можна в неділю не піти на Службу Божу? У сакристії я зустріла нашого єпископа Антала Майнека та отця Петра Жарковського. Я саме складувала книги в шухляду на місце, коли отець Петро окликнув мене по імені й попросив підійти до них із єпископом. Я підійшла, привіталася, і мені просто поставили запитання: «Чи хочеш нести дари тоді, коли сюди приїде Папа?». Я була просто приголомшена цими словами! Ні на мить не вагаючись, миттєво сказала: «Хочу». Ось так мені запропонували, і я дуже вдячна за це.
Як паломники із Закарпаття добиралися до Львова, де відбувалась Свята Меса? Кажуть, охочих було надзвичайно багато.
Так, на Закарпатті записалося настільки багато паломників, що було просто неможливо замовити стільки автобусів. Тому замовили додатковий рейс поїзда з Мукачева до Львова. Закарпатські паломники приїхали цим потягом, нас реально було дуже багато. Усіх розділили по секторах, а я потрапила в той сектор, який обслуговував літургію. Тої ночі перед Месою теж лив дощ. На іподромі було дуже багато болота, всюди калюжі. Добре пам'ятаю, як серветками витирала своє взуття від багнюки, яка налипала, бо все довкола було дуже мокре. Але потім розпогодилося, і стало дуже сонячно.
Розкажіть про сам момент літургії. Як усе відбувалося?
Нас було троє, хто мав нести дари від Мукачівської дієцезії: я, ще одна дівчина Катя і юнак на ім'я Золтан. Перед самим початком я ледь не пропустила все через пригоду на пропускному пункті. Коли мала проходити турнікет, мій рюкзак дуже «запищав». Мене попросили почекати. Але з Божою допомогою охоронці побачили, що нічого небезпечного немає – там були просто металеві вставки, які й дали сигнал, тож мене пропустили. Під час процесії Золтан ніс 10-літрову бочку з вином – це був дарунок для Святішого Отця від Закарпаття. Ми були вдягнені в національні костюми. Пам’ятаю, коли ми вже підходили до Святішого Отця, я підготувалася, що скажу одну фразу. Я попросила перед тим одного священника, щоб він мені сказав, як це буде звучати польською, рідною мовою Папи. Коли ми підійшли, Папа поблагословив принесене вино, і ми стали навколішки. Він подав кожному руку, тримаючи в ній розарій: спочатку Каті, потім Золтану, а тоді протягнув руку мені. Я наважилася, буквально на кілька секунд затримала його долоню в своїй і сказала йому фразу, яку вивчила: «Дзєнькує, же єстешь тутай з намі» (Dziękuję, że jesteś tutaj z nami – Дякую, що ви тут з нами). Що мене вразило: до цього моменту Папа дивився на поле, яке було заповнене людьми. Але коли він почув, що я звертаюся до нього, він перевів погляд прямо на мене. Я дотепер це згадую. Папа запитав, звідки ми. Я відповіла, що із Закарпаття, і він подякував за те, що ми приїхали. Це було насправді дуже коротко, але в ту мить здавалося, що час тривав набагато довше. Надзвичайно теплий спогад.
Чи ця зустріч мала подальший вплив на Ваше життя? Чи відчуваєте якесь особливе заступництво Івана Павла ІІ?
Коли ми згодом довідалися про смерть Папи Івана Павла ІІ, це була сумна звістка. Але водночас, через віру у вічне життя, вона сприйнялася так, що тепер я маю товариша в небі, святого заступника, до якого можу звертатися. Я відчуваю, що він справді товаришує мені й тепер. Під час зустрічі пам’ятаю як Папа звертався до зібраних і закликав не боятися, відкрити двері для Христа. Це додало відваги. Надихнувшись цим стимулом, ми з друзями вирішили започаткувати видання газети «Світло» українською мовою. На той час угорське видання вже виходило певний час, а українського ще не було. Ми звернулися до єпископа Антала Майнека, який тоді був правлячим єпископом (тоді це була ще Римсько-Католицька Апостольська Адміністрація, оскільки Мукачівська дієцезія була створена роком пізніше), щоб він поблагословив цю справу і щоб це було видання нашої місцевої Церкви. Єпископ поблагословив, і газета почала виходити. Я думаю, що це був плід тієї зустрічі та візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну.
