Кустод Святої Землі: лише той, хто переживає війну, не звикає до неї

о. Єронім Грім, ЧСВВ / Massimiliano Menichetti, Andrea Tornielli – Ватикан

«Лише той, хто переживає війну, не звикає до неї», – говорить о. Франческо Єлпо, який від червня 2025 року очолює Кустодію Святої Землі, францисканську провінцію в цьому регіоні. Францисканці, що опікуються святинями, пов’язаними із земним життям Ісуса, водночас залишаються поруч із християнськими спільнотами регіону, які безпосередньо переживають наслідки конфлікту. В інтерв’ю ватиканським медіа кустод (хранитель – від лат. custodire) розповідає про своє служіння, виклики Святої Землі та досвід людей, які намагаються зберегти надію посеред війни.

Війна, яка виснажує, і мир без зброї

Отець Єлпо описує ситуацію на Західному березі як драматичну: після місяців конфлікту люди виснажені, не бачать перспективи покращення, стикаються з економічною кризою та безробіттям, а деякі сім’ї вже замислюються над виїздом. На цьому тлі кустод наголошує, що «усі шляхи, що пролягають через зброю та війну, ніколи не приводять до справжнього миру, так само як і ніколи не приводять до справжньої безпеки». Право на безпеку, за його словами, є священним для кожного, однак шлях до неї має пролягати через політику, дипломатію та передусім діалог. Такий шлях може бути складнішим і тривалішим, але саме так можна досягти справедливого миру.

Говорячи про рішення щодо двох держав, отець Єлпо визнає, що його реалізація сьогодні здається надзвичайно складною. Водночас він вважає його єдиним відомим йому шляхом, здатним врахувати інтереси обох народів, і закликає вже тепер робити перші конкретні кроки.

Християни Святої Землі: залишатися поруч

Політичні рішення, однак, не можуть існувати окремо від життя людей, які щодня переживають наслідки війни. Християни на Західному березі, як наголошує кустод, опинилися в тій самій складній ситуації, що й усе палестинське населення. «Ситуація залишається справді драматичною, сумно-драматичною, позначеною несправедливістю та стражданнями», – зазначає він.

Водночас одним із головних завдань Кустодії є не залишати християнську спільноту самотньою перед цими випробуваннями. Йдеться не лише про матеріальну чи організаційну допомогу, але передусім про присутність і близькість, які допомагають людям не втрачати надії. Саме так отець Єлпо розуміє своє служіння: залишатися поруч із християнами, підтримувати їх і допомагати їм зберігати надію навіть у найтяжчих обставинах.

Берегти серце від ненависті

Для Кустодії Святої Землі служіння миробудування починається не лише з політичних рішень, а з людського серця. Отець Єлпо говорить про необхідність не дозволити ненависті проникнути в життя тих, хто переживає конфлікт: «Насамперед треба зберегти серце не заплямованим вірусом ненависті та злоби, і це найважче». Говорячи про свою роль як кустода, він нагадує, що святі місця – це не лише каміння та будівлі. Їхніми «живими каменями» є християнські спільноти, а тому бути «хранителем» Святої Землі означає також берегти серця людей, залишаючи їх відкритими для Євангелія. Ця дорога, визнає він, на перший погляд може здаватися програшною та приреченою на поразку. Проте саме в ній християнська віра бачить силу перемоги: «Це шлях хреста, яким ніхто не хотів би йти чи його нести, але саме він, як свідчить наша віра, переміг».

Через рік після призначення кустод визнає, що служіння виявилося складнішим, ніж він очікував. Разом із відповідальністю та відчуттям людського безсилля, за його словами, зростає і досвід Божої підтримки: «Існує благодать, яка випереджає нас, більша за нас, підтримує нас і мене також у цьому служінні. Це служіння об’єктивно більше за те, яке будь-яка людина могла б здійснювати самотужки».

Від ненависті до слухання: побачити біль іншого

Попри трагічну ситуацію, отець Єлпо бачить людей з обох сторін, які продовжують шукати шляхи співіснування. Водночас він застерігає від ототожнення цілих спільнот із діями окремих людей чи політичними рішеннями: «Наше головне занепокоєння полягає також у тому, щоб не узагальнювати, адже ми не можемо дозволити, щоб акти насильства, акти несправедливості та політичні рішення перетворилися на антисемітські настрої: це було б ще серйознішим, трагедією в трагедії». Як приклад іншого шляху він згадує «Parent Circle», що об’єднує ізраїльські та палестинські родини, які втратили близьких. Їхній досвід допомагає побачити за протилежними позиціями спільний людський біль: «Наші сльози мають однаковий колір».

Саме здатність почути цей біль, за словами кустода, може стати першим кроком до діалогу: «Сьогодні діалог – це передусім слухання. Слухання твого болю: я слухаю його до кінця, щоб ти міг побачити, що так само, як я слухаю тебе, одного дня, можливо, і ти зможеш вислухати біль когось іншого». Це стосується і тих, хто перебуває далеко від війни. Отець Єлпо закликає глибше вивчати факти й не зводити складну реальність до дописів у соцмережах чи заголовків, адже знання допомагає уникати поляризації та залишатися близькими до тих, хто страждає.

Капернаум: там, де Бог живе серед людей

Серед численних святих місць Святої Землі отець Єлпо особливо відзначає Капернаум. Його приваблює не лише біблійне значення цього місця, але передусім його людська близькість і повсякденність. Саме там Ісус входить до дому Петра, зцілює його тещу, перебуває зі своїми друзями та живе серед них. Можливо, саме ця близькість Бога до людського життя пояснює, чому Капернаум так сильно промовляє до нього. Він зворушується написом «Капернаум, місто Ісуса» і пояснює: «Ісус родом із Назарету, але Капернаум стає Його містом, бо саме там Він обрав Своїх друзів, покликав їх і жив разом із ними».

У цьому образі отець Єлпо бачить щось близьке до власного покликання. Свята Земля для нього – це не лише місце, яке потрібно оберігати, але передусім земля Божої близькості: місце, де Бог увійшов у людське повсякдення і продовжує бути присутнім серед людей. Саме тому служіння Кустодії полягає не лише в опіці над святинями, але й у підтримці християнських спільнот, які сьогодні залишаються на цій землі попри війну та страждання.