Папа: «Паломники надії» – це не просто гасло цього року, а програма життя
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Період Адвенту навчає нас бути уважними до знаків часу: ми згадуємо перший прихід Ісуса, Бога-з-нами, щоби навчитися розпізнавати Його щоразу, коли Він приходить, і приготуватися до Його повернення, коли назавжди будемо разом з Ним і разом з нашими братами й сестрами. Із цього зауваження Папа Лев XIV розпочав свої роздуми, якими поділився з учасниками ювілейної загальної аудієнції, яка в суботу, 6 грудня 2025 р., відбулася на площі Святого Петра у Ватикані.
Надіятися – це брати участь
Промовляючи до 30 тисяч прочан, які в цей прохолодний ранок зібралися на зустріч, Святіший Отець наголосив на тому, що це очікування не є пасивним. «Дійсно, Різдво Ісуса відкриває нам Бога, Який залучає: Марія, Йосиф, пастухи, Симеон, Анна, а пізніше Іван Хреститель, учні та всі, хто зустрічає Господа, залучені, покликані до участі», – підкреслив Лев XIV, зазначаючи, що йдеться про велику честь, адже «Бог залучає нас у свою історію, в свої мрії». «Тож надіятися, – додав він, – означає брати участь. Гасло Ювілею “Паломники надії” – це не слоган, який через місяць зникне! Це програма життя: “паломники надії” – це люди, які прямують уперед і чекають, але не склавши руки, а беручи участь».
Шукати Бога в історичних обставинах
Папа нагадав учення Другого Ватиканського Собору про те, що ми покликані відчитувати знаки часу, але ніхто не спроможний зробити це наодинці. Ми робимо це разом у Церкві. «Це знаки Бога, Бога, Який приходить зі Своїм Царством через історичні обставини. Бог не є поза світом, поза цим життям: ми навчилися під час першого приходу Ісуса, Бога-з-нами, шукати Його серед реалій життя. Шукати Його розумом, серцем і засукавши рукави!» – наголосив Наступник святого Петра, нагадавши, що собор вчить, що ця місія особливим чином покладена на мирян, бо втілений Бог виходить нам назустріч «у буденних ситуаціях». Ісус «чекає та залучає нас» у проблемах світу та в проявах його краси.
Світ стане кращим, якщо жертвуємо часткою свого спокою
Як і кожної такої суботньої ювілейної аудієнції, Папа навів приклад свідка саме такої надії. Цього разу він зупинився на постаті блаженного Альберто Марвеллі, італійського юнака, що жив у період другої світової війни. Вихований на євангельських цінностях, він був активний у соціальному житті, всіма силами посвятившись допомозі пораненим, хворим і переміщеним особам. Після війни він увійшов до комісії з відбудови, ступив на дорогу політичного життя, але саме під час того, як їхав на передвиборчий мітинг, його збила військова вантажівка. Йому було 28 років. «Альберто показує нам, що надіятися – це брати участь, що служити Божому Царству приносить радість навіть серед великих ризиків. Світ стає кращим, якщо ми трохи втрачаємо безпеку і спокій, вибираючи добро. У цьому полягає участь», – мовив Лев XIV, заохочуючи слухачів замислитися над тим, чи беремо участь у якійсь добрій ініціативі, що залучає мої таланти, чи маємо перед очима горизонт Божого Царства, виконуючи якісь служіння, а чи здійснюємо його, нарікаючи, що все не так.
«Надіятися означає брати участь: це дар, який нам дає Бог. Ніхто не рятує світ самотужки. І навіть Бог не хоче спасати його наодинці: Він міг би, але не хоче, бо разом краще. Участь дозволяє нам виражати себе і робить більш нашим те, що ми вкінці споглядатимемо навіки, коли Ісус остаточно повернеться», – підсумував Папа.
