Шукати

Тарас Тополя Тарас Тополя 

Соліст гурту «Антитіла» Тарас Тополя про силу духу і силу пісні

«Через пісні легше проходити крізь таку велику трагедію, якою є війна», – підкреслює в інтерв’ю для ватиканських медіа український співак Тарас Тополя, соліст гурту «Антитіла». Проте потім, відповідаючи на запитання про те, чому учасники гурту вирішили піти на фронт, додає, що «на той момент було зрозуміло, що піснями перемогу не здобути, піснями навалу не зупинити».

Світлана Духович – Ватикан

 

“Сирени обірвали наш сон
У дві валізи все минуле, далі go, go
Ти за кермо, у невідоме, і всі нерви в кулак, і не рви мене так
Я залишаюся вдихати дим”

 Мільйони українців пережили почуття та емоції, закладені у ці слова української частини двомовної версії пісні “2step” (укр. Два кроки), створеної британським співаком Едом Шираном спільно з українським гуртом “Антитіла”. Відеокліп цієї версії, створеної на запрошення британського співака, вийшов 2 травня 2022 року на YouTube-каналі українського гурту і має вже майже 20 мільйонів переглядів, стаючи, таким чином, ще однією нагодою для глядачів з усього світу дізнатися про те, що переживає український народ внаслідок російського повномасштабного вторгнення. Як зазначили самі члени гурту в коментарі під відео, їм було не просто працювати над твором, бо вони в той час «виконували свою роботу як військовослужбовці»: від лютого до серпня 2022 року “Антитіла” служили на передовій парамедиками, після чого вони були відкликані командуванням у тил, але досі активно підтримують свій батальйон.

Прослухати повне інтерв'ю з Тарасом Тополею

 Служіння на фронті

«Коли ми з “Антитілами” прийняли рішення вступити до сил територіальної оборони – а воно було прийнято ще до широкомасштабного вторгнення – то ми не обрали, ким служити, – розповідає Тарас Тополя, – ми просто прийняли рішення, що якщо буде ця “навала”, то ми будемо захищати так, як мають робити чоловіки, громадяни країни своєї. Власне, коли вже почалося це вторгнення і ми прийшли в батальйон, тоді вже нам призначили цю функцію парамедиків, оскільки вже до того, починаючи з 2014 року, ми мали досить великий досвід волонтерської роботи і багато чого ми доставляли саме в медичному напрямку: закуповували, передавали підрозділам. Тому ми почали виконувати цю функцію не лише як парамедики в батальйоні, але і як ті, що допомагали з постачанням, розповідали, як правильно користуватися засобами, які наявні в аптечках, і таке інше».

На запитання про те, чому вони прийняли таке рішення, співак відповідає зустрічним запитанням: «А чи могли ми вчинити якось по-іншому? Точно не могли, бо тоді наші вчинки повністю би розходилися з тим, про що ми співаємо, і розходилися б з нашими переконаннями: коли приходить біда, то треба захищати, треба допомагати тій країні, яка дала тобі змогу тут зростати, розвиватись, співати, тій країні, в якій, врешті-решт, ти народився, не обираючи. Значить, ти мусиш бути тут і робити щось, особливо тоді, коли ця країна потребує твоєї допомоги. І ще така ремарка: на той момент було очевидно зрозуміло, що піснями перемогу не здобути, піснями навалу не зупинити. Так, це допомагає, піднімає дух, дає змогу проходити крізь ці всі стани легше, але пісні не зупиняють ні автомат чи артилерію, пісні не рятують життя на полі бою пораненим, тому на той момент це було єдине можливе рішення – піти служити і захищати країну зі зброєю в руках».

Культура в боротьбі

Рішення піти на фронт, щоб захищати свій народ, зробили також багато інших українських співаків, режисерів, художників, письменників, танцюристів. Деякі з них віддали своє життя. Є й багато інших, які не воюють, але роблять все можливе, щоб допомогти, збираючи кошти, як за кордоном, так і в Україні, допомагаючи евакуювати людей з найбільш постраждалих районів, підтримуючи переміщених осіб тощо. Усі ці люди, навіть перебуваючи на фронті чи в тилу, продовжують творити культуру і мистецтво, пишучи тексти, публікуючи книжки та здобуваючи нагороди на різноманітних фестивалях. Зміни у формі та змісті їхніх творів дуже помітні. «Росіяни “українізували” український культурний простір», – з іронією зауважує Тарас Тополя, маючи на увазі той факт, що у відповідь на військову агресію, після 24 лютого 2022 року, «народ, протистоючи агресії на фронті й також і в культурному полі, почав споживати значно більше україномовного контенту. Стався певний такий природній блок на велику кількість російськомовного контенту. Відповідно, українські творці, артисти почали створювати пісні, відеокліпи українською мовою набагато більше, ніж це було до широкомасштабного вторгнення».

Зміни стосуються не лише мови. «Якщо говорити про сам настрій, – зауважує фронтмен “Антитіл”, – то, звичайно, це здебільшого драматичні твори, і культурний прошарок рефлексує все те, що стається з народом, і рефлексує це через мелодії, через лірику. І вони, здебільшого, – драматичні і мінорні, відповідають загальному настрою цієї боротьби, відповідають тому, що багато українців гине в цій боротьбі, отримують поранення, багато українців розділені кордонами, великими відстанями. І це все, звичайно, оспівується і відображається в музиці. Це логічно. Через пісні легше проходити крізь таку велику трагедію, якою є війна”.

Про альбом “MLNL”, презентований на другий день війни

Усвідомлення того, що потрібно продовжувати творити, незважаючи ні на що, спонукало “Антитіла” не відмовлятися від свого задуму презентувати новий альбом “MLNL”, який вони готували кілька місяців перед початком війни. Вони зробили це на другий день російського вторгнення з підвалу, в якому розміщувався штаб їхнього батальйону. «Презентували ми його, записавши відеозвернення на телефон, і так цей альбом пішов жити в мережу», – пригадує Тарас Тополя. – Цей альбом, певною мірою, був пророчим, тому що багато пісень з цього альбому – про нашу боротьбу, про те, що всупереч всім раціональним розрахункам, ми продовжуємо боротися за своє і обов’язково виберемо перемогу».

Одна з пісень, що увійшли до альбому, за словами Тараса, особливо яскраво відображає цю непохитність. Пісня має назву “Моє” – займенник, який в цьому контексті вказує на все, що дороге серцю. Приспів звучить так: «Моє! Моє! Вигризу моє зубами у гієн». «Ці гієни, – пояснює музикант, – згустилися над нами: хтось явний, підлий і вбиває нас снарядами; хтось по тихому намагається знищити нашу державність і зробити так, щоб ми припинили боротьбу, але ми вигризаємо своє і боремося».

Переживати труднощі з гідністю

Війна, яка несе смерть і зло, часто ранить не лише тіло, а й душу. «Ті, хто проходять крізь фронт, бачать смерті своїх близьких, рідних, друзів, поранення своїх побратимів – це психологічно дуже важко, – ділиться Тарас Тополя. – Під час нашої роботи ми також, на жаль, бачили багато чого, і це все, звісно, залишається в пам’яті і відчуттях. Але, як завжди казала моя мама, треба діяти від протилежного: якщо ми в цих емоціях впадемо в депресію і відчай, озлобимося до тієї міри, що не зможемо виконувати кожен свою роботу на своєму місці, то ми просто програємо. Тому треба опановувати емоції, опановувати свої відчуття і, зціпивши зуби, робити те, що ти мусиш робити, як би це не було важко».

Україна звучить…

«Як тепер для Вас звучить Україна?» відповідаючи на це запитання, соліст Антитіл зазначає: «Вона звучить, насамперед, голосами військових, їхніми бажаннями, їхніми мотивами. Вона звучить надією на перемогу. Звучить важко, іноді трагічно… Але найголовніше, що вона звучить, що Україна досі є і її голос чути на увесь світ, її боротьбу чути на увесь світ».

Основна цінність – совість

Тарас Тополя має багато шанувальників як в Україні, так і за її межами, і не лише за музичний талант, а й за людяність. Говорячи про цінності, які він хотів би передати своїм дітям, він виділяє лише одну – совість, з якої, за його словами, випливає все інше: «Людина мусить мати совість і відстоювати ті переконання, які вона вважає правильними. Бо ницість, страх, зрада – всі ці характеристики притаманні кожній людині більшою чи меншою мірою, але виживає той, хто здатний боротися за свої переконання і здатен ставити щось спільне вище над особистим».

Єдиний народ, здатний піднятися над розбіжностями

Ділячись думками про те, як він бачить майбутнє нашої країни, наш співрозмовник сказав: «Майбутнє України – це для мене об'єднаний в єдиний кулак народ, який, попри всі розбіжності всередині, все одно піднімається над цими розбіжностями, піднімається над якимось дрібними розбратами, егоїзмом, і бореться за щось спільне, заради спільної мети. Якщо будемо об'єднані, будемо сильні в єдності, то буде в нас перемога. А якщо не будемо, і кожен буде тягнути на себе і переслідувати якісь свої особисті меркантильні інтереси, то значить тоді програємо, значить, мабуть, ми не готові пройти цей історичний урок».

Не опускати рук і допомагати

На завершення звертаючись до наших читачів та слухачів, соліст гурту “Антитіла” закликав усіх не опускати рук: «Кожен на своєму місці мусить робити максимум: прокидатися і думати, що я зробив сьогодні для того, щоб наблизити перемогу. В такому режимі ми мусимо жити, бо цей марафон ми мусимо добігти, і мета у нас усіх одна – це перемога, правильна, справедлива перемога в цій війні. А всім тим, хто читатиме чи слухатиме за кордоном, скажу щоб продовжували допомагати Україні, щоб підтримували своїм часом, своїми діями, фінансами. Тому що незалежно від того, де ти проживаєш, якщо ти себе ототожнюєш українцем і тобі болить, то ти завжди можеш знайти можливість, як підтримати свою країну, твою батьківщину і мусиш це робити».

20 лютого 2024, 18:33