Нобелівська премія з економіки 2025: інновації та моральний вимір розвитку
Олена Комісаренко
Цьогорічне рішення Шведської академії наук про присудження «Премії Шведського державного банку з економічних наук 2025 року в пам'ять про Альфреда Нобеля» стало нагодою не тільки вшанувати видатних науковців, а й замислитися над тим, яким має бути економічний прогрес у XXI столітті.
Лауреатами премії стали Джоел Мокір, Філіп Агйон та Пітер Говітт – троє економістів, які, кожен у свій спосіб, пояснили, як саме технологічні інновації здатні породжувати тривале зростання і чому розвиток – це не лише справа машин і капіталу, а передусім результат людської відкритості, науки, культури та інституцій. Академія коротко сформулювала суть їхнього внеску підкресливши, що вони показали, як нові технології стають рушієм сталого економічного зростання. Але за цим формулюванням стоїть цілий світ ідей, який поєднує історію, математику, філософію й також бачення людини як творчої особистості.
Від застою до безперервного розвитку
Протягом більшої частини історії людства економічне життя залишалося статичним. Попри окремі винаходи чи відкриття, тривале зростання не виникало. Суспільства піднімалися і занепадали, але середній рівень життя залишався приблизно незмінним. Джоел Мокір, історик економіки з Північно-Західного університету у США, запитав: чому ситуація змінилася саме в останні два століття? Його відповідь полягає в тому, що людство навчилося поєднувати практику з наукою.
Мокір називає це індустріальним Просвітництвом. До XVIII століття люди знали, що певні технології «працюють», але часто не розуміли, чому. Відсутність наукового пояснення не дозволяла будувати нове на основі старого. Лише тоді, коли дослідники почали краще розуміти закони природи, коли досвід ремісників поєднався з теоретичним знанням учених, виникла здатність до самопідживлюваного прогресу. Наука створювала не лише винаходи, а й інтелектуальну атмосферу, де зміна стала нормою. Мокір довів, що економічне зростання можливе лише там, де суспільство відкрите до нових ідей і де ніхто не має монополії на істину.
Творче руйнування: анатомія прогресу
Іншу сторону цієї історії розкрили Філіп Агйон і Пітер Говітт, які у 1992 році створили математичну модель, що пояснила сам механізм зростання. Вони ввели у макроекономіку поняття «творчого руйнування» – процесу, коли нові технології замінюють старі, народжуючи і перемогу, і втрати одночасно. Новий винахід підвищує продуктивність, але водночас робить попередні технології застарілими. У цьому – подвійна природа прогресу: він творить і руйнує водночас.
Агйон і Говітт показали, що тривале зростання можливе лише тоді, коли система вміє управляти цим напруженням. Якщо суспільство дозволяє новаторам діяти, але водночас підтримує тих, хто втрачає, – прогрес триває. Якщо ж панують страх і монополії, розвиток зупиняється. Їхня модель об’єднала економічну динаміку з інституційним контекстом: роль держави, конкуренції, освіти, наукових інвестицій. Вона пояснила, чому політика може або стимулювати, або зупинити технічний прогрес, і чому інновація – це не лише питання економіки, а й морального вибору.
На думку Нобелівського комітету, роботи лауреатів мають спільну нитку: вони нагадують, що зростання не є гарантованим. Воно триває лише там, де підтримується культура відкритості, наукова свобода, довіра до знань і рівновага між інтересами суспільних груп. У своїх працях Агйон і Говітт підкреслюють, що кожна інновація викликає спротив тих, хто ризикує втратити свої позиції. Якщо переможці прогресу зловживають силою, блокуючи нові ідеї, суспільство повертається до стагнації. У цьому сенсі технологічна модернізація – завжди моральне випробування: чи здатні ми дозволити майбутньому народитися, не знищуючи людяності сьогодення.
Від науки до мудрості: цілісний розвиток людини
Сьогодні, коли ми говоримо про технологічні інновації, надзвичайно важливо пам’ятати, що вони є лише частиною ширшого процесу – процесу цілісного розвитку, у центрі якого стоїть людина. Соціальне вчення Церкви, особливо енцикліки Populorum Progressio Павла VI та Caritas in Veritate Бенедикта XVI, нагадують: справжній прогрес – це не лише економічне зростання, а гармонійний розвиток усіх вимірів людської особистості – матеріального, культурного, духовного, соціального.
У цьому світлі внесок Мокіра, Агйона та Говіта набуває ще глибшого змісту. Їхні праці показують, що інновація, позбавлена етичного орієнтира, може призвести до нових форм нерівності й відчуження. Але якщо наука і технологія підпорядковуються цінності гідності людини, вони стають інструментом визволення. Цілісний розвиток вимагає, щоб наука служила не тільки ринковій вигоді, а життю; щоб економіка не була змаганням, а простором співпраці; щоб держава не керувалася лише показниками зростання, а піклувалася про справедливість і добробут найслабших.
Це розуміння цілісності перетворює економіку з механізму на покликання. Людина, яка створює нову технологію, не просто винаходить – вона бере участь у творенні світу. І від того, як вона користується цим даром, залежить не лише добробут, а й духовне здоров’я суспільства.
Економіка, що з’єднує розум і серце
Отже, цьогорічна Нобелівська премія – це не лише історія про математичні моделі чи історичні дослідження. Це свідчення того, що справжній прогрес починається тоді, коли наука і моральність ідуть поруч. Коли розвиток технологій поєднаний із турботою про людину, коли зростання не відокремлене від справедливості, коли інновація не руйнує, а підносить.
Цілісний розвиток – це шлях, на якому економіка стає не самоціллю, а засобом для глибшого, справжнього життя. Саме тому цьогорічна нагорода звучить як нагадування: ми покликані не просто творити нові речі, а творити новий світ – світ, у якому знання служить любові, а прогрес стає формою милосердя.
