Місто-губка: вода як союзник, а не загроза
Олена Комісаренко
У травні 2024 року у Ватикані відбулася важлива подія – міжнародна конференція «Від кліматичної кризи до кліматичної стійкості» (From Climate Crisis to Climate Resilience), організована Папськими академіями наук та суспільних наук. Учасники, провідні науковці, мислителі, політики, архітектори, фахівці з питань довкілля, зібралися щоб шукати системну відповідь на екологічні виклики, які загрожують майбутньому планети. Одним із голосів, що пролунали особливо виразно, став китайський архітектор ландшафту Кончзян Ю, професор Пекінського університету, який презентував свою концепцію «Sponge Planet». Його ідеї про гармонійне співіснування з водою, відновлення природних гідрологічних циклів і нову культуру містобудування сприймалися не як технічні деталі, а як мова духовного екологізму, що глибоко резонує з християнською антропологією.
Сам Папа Франциск виступив на відкритті конференції із промовою, яка стала не лише зверненням до науковців, а радше пророчим словом до всього людства. Він говорив безкомпромісно: «Дані щодо зміни клімату з кожним роком стають дедалі тривожнішими, тому діяти задля захисту людей і природи – нагальна потреба. … Бідні народи, які майже не причетні до забруднення довкілля, повинні отримати значно більшу підтримку й захист. Вони є жертвами» (16 травня 2024).
Папа нагадав, що клімат є питанням справедливості, між поколіннями, між Північчю і Півднем, між бідними та багатими. Саме тому Церква не стоїть осторонь, а бере участь у цьому діалозі не як технократичний експерт, а як носій етичного горизонту, без якого жодна реформа не триватиме довго.
У такому контексті концепція Кончзян Ю про планету-губку набуває особливої ваги. Вона говорить не лише про фізичну воду, а про гнучкість, пам’ять, співжиття, про необхідність вчитися не панувати, а слухати. Вона перегукується з закликом Папи до екологічного навернення, яке починається з надії.
Сучасна урбанізація як головна екологічна загроза
Кліматичну кризу часто зводять до викидів вуглецю. Але Кончзян Ю пропонує глянути глибше: на порушення водного циклу, яке спричинила сучасна урбанізація. Він називає міста «бетонованими оболонками», які не здатні ані вбирати, ані зберігати, ані очищувати воду.
«Ми живемо на планеті, що втратила свою губчасту спроможність», – зазначає автор. Річки випрямлені й забетоновані, болота осушені, поля зорані до стану водонепроникності. Атмосферні опади, замість потрапити в ґрунт, стікають поверхнею, спричиняючи повені, а коли приходить посуха, немає звідки брати вологу. Це системне руйнування природи як гідрологічного регулятора і тому, вважає Ю, ми маємо відновити спроможність екосистем зберігати і повертати воду.
Рішення Кончзян Ю базується на простій метафорі: губка – м’яка, гнучка, багатофункціональна. Вона вбирає воду, утримує її, очищує, а потім повертає. Так само повинна функціонувати міська та сільська інфраструктура. Відповідно до цієї логіки, місто має не відштовхувати дощ, а приймати його. Тротуари, дороги – мають бути проникними. Парки й громадські простори – здатними затримати й утримати воду. А вся система повинна бути відкритою до циклів природи, а не ізольованою від них. У природі немає відходів: кожна крапля має функцію, – наголошує Ю, – де вода не проблема, а носій ритму життя і наше завдання не боротися з цим ритмом, а ввійти в нього.
Системне бачення замість фрагментарних рішень
Кончзян Ю наголошує: потрібна цілісна гідросоціальна система, а не набір розрізнених проєктів. Досі в містах і селах впроваджують локальні рішення – зелені дахи, дощові сади, дренажні канали. Але цього недостатньо, якщо не зміниться логіка просторового мислення.
Автор пропонує працювати на трьох рівнях:
1. Природний ландшафт – збереження водозбірних басейнів, боліт, лісів;
2. Сільськогосподарські території – перетворення полів на водопроникні простори, здатні затримувати воду;
3. Міста – створення нової інфраструктури, що інтегрує дощ у своє функціонування.
Йдеться про поєднання традиційної мудрості й сучасної науки. Китайські сади минулого, що використовували ландшафтну форму як фільтр для води, є прикладом дизайну, який можна модернізувати. Кончзян Ю вважає це «інновацією через пам’ять».
Вода як носій пам’яті, етики й культури
Критика Кончзян Ю сучасної урбаністики спрямована на жорстку лінійність інженерних рішень, які не залишають простору для гнучкості, відновлення, історичної пам’яті. Губка – це символ не лише гідрології, а й етичної спроможності спільноти запам’ятовувати й відгукуватися на виклики.
У Laudato si’ Папа Франциск наголошує, що ми повинні розглядати природу як книгу, яку нам даровано для читання, а не експлуатації. Повертаючись до води як до співмешканки, а не перешкоди, ми відновлюємо здатність слухати природу, пам’ятати її ритми і відповідати на них не пануванням, а участю.
Глобальне бачення: від міста-губки до планети-губки
Концепція Кончзян Ю не обмежується Китаєм чи окремими мегаполісами. Вона стосується планети загалом. Адже вода не визнає кордонів: вона тече, випаровується, повертається. Тому відповідь на кліматичну кризу повинна бути єдиною і узгодженою, а не локальною й конкурентною. Кончзян Ю закликає до створення глобальної спільноти практик – урбаністів, фермерів, архітекторів, урядовців, які разом формуватимуть нову планету-губку. Це перехід до культури, що вміє жити з водою, а не проти неї.
Церква, у своїй соціальній доктрині, неодноразово закликала до такої культури солідарності. У Fratelli tutti Папа Франциск підкреслює, що глобальні виклики вимагають «спільного проєкту». Кончзян Ю, з іншого боку планети, говорить те саме мовою ландшафтної архітектури.
