Віра Церкви (42): таїнство єдності між Христом та Церквою

о. Яків Шумило, ЧСВВ

У попередньому епізоді ми роздумували над таїнством спасенного задуму Отця, який повністю об’явився в особі Ісуса Христа. Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium зазначає, що Церква є таїнственним Тілом Христовим. Погляньмо ж на особливості цього таїнства.

Церква – Тіло Христове

В перші століття термін таїнство (грец. mυστήριον, лат. sacramentum) позначав, зокрема, Святі Таїнства християнського втаємничення – Хрещення, Миропомазання та Євхаристію. Завдяки Святому Таїнству Хрещення людина єднається з Христом та приєднується до Церкви. Раніше Хрещення через занурення і підняття з купелі добре виражало смерть для гріха і відродження у Христі до нового життя. Разом зі Святим Таїнством Миропомазання, Хрещення є одночасно знаком і знаряддям участі в новому житті. У матеріальності води і єлею, який позначає всеохоплюючу силу Святого Духа, особа отримує також можливість приймати Святе Таїнство Євхаристії. Завдяки Таїнствам християнського втаємничення людина стає одним цілим із Христом, а тому Його містичним тілом – Церквою.

Отож Церква не є звичайною організацією, зібранням однодумців чи соціальною інституцією. Церква – це Містичне Тіло Ісуса, організм, який складається з багатьох взаємозалежних клітин та органів, де присутнє Христове єство й енергія. Завдяки Хрещенню кожна людина стає прищепленою до Христа. Про цей зв’язок між Ним та його послідовниками Ісус неодноразово згадує у Євангеліях, кажучи: «Я виноградина, ви гілки» (Ів. 15,5), «У Мені перебувайте» (Ів. 15,4). У цьому контексті важливе місце займає приймання Євхаристії: «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі» (Ів. 6,53). ІІ Ватиканський Собор окреслив цей зв’язок єдності, використовуючи глибокі метафори з навчання апостола Павла: «Як усі члени людського тіла, хоч і багато їх є, становлять одне тіло, – так і вірні у Христі» (пор. 1 Кор. 12,12).

У цьому таїнстві єдності можемо спостерегти цілісність різноманіття, оскільки єдиний Святий Дух за багатством своїм і потребами служіння розподіляє різні дари задля користі Церкви (пор. 1 Кор. 12, 1-11). Найвидатніший дар серед них – благодать апостолів, чиїй владі Дух підпорядковує навіть тих, хто отримав харизми (пор. 1 Кор. 14). «Той самий Дух, єднаючи своєю силою Тіло через внутрішню злуку членів, породжує любов серед вірних і спонукає їх до любові. А тому, як страждає один член, то співстраждають з ним усі члени; і як один член у славі, то радіють з ним усі члени (пор. 1 Кор. 12,26)», – навчає Догматична Конституція про Церкву.

Таким чином у кожному члені Церкви є присутній Христос. Про це ми чуємо з притчі про Загальний суд (Мт. 25, 31-46). Коли Ісус каже: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили», то він не просто говорить про добро для інших людей, які є чужинцями, голодні, бідні чи недужі, а запевняє, що ці дії були вчинені особисто для Нього. Це має сенс тільки якщо голодні, бідні чи недужі належать до Ісуса, з’єднані з Ним. Інший новозавітній уривок, який вказує на єдність між Христом та Церквою, стосується навернення апостола Павла. Коли він упав з коня, спантеличений та засліплений від надприродного світла, то почув: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» (Ді. 9,4). Савло, який чув, що Ісус помер на хресті, мав намір переслідувати християн. Однак той самий Ісус наполягає, що Савло переслідує особисто Його: «Я – Ісус, якого ти переслідуєш» (Ді. 9,5). Ісус ототожнює Себе зі Своїми послідовниками і то настільки гостро, що страждає, коли страждають вони.

Єдність Христа і Церкви є міцною. І це одна з причин того, що Церква міцно стоїть у цьому світі, підтримувана Божою силою. «Глава цього Тіла – Христос. Він – образ невидимого Бога, і в Ньому все було сотворене. Він – раніший за все, і все існує в Ньому. Він також голова Тіла, тобто Церкви. Він – начало, перший, що воскрес із мертвих, “так, щоб у всьому Він мав першенство” (Кол. 1, 15-18), – читаємо у соборній конституції Lumen Gentium. – Могутньою величчю своєї сили Він панує над усім небесним та земним і своєю безмірною досконалістю й діяннями усе Тіло виповнює багатствами своєї слави (пор. Еф. 1, 18-23)».

Освячення Церкви Святим Духом

«А коли звершилося те діло, для виконання якого Отець послав на землю Сина (пор. Ів. 17,4), у день П’ятидесятниці було послано Святого Духа, щоб Він безнастанно освячував Церкву і щоб віруючі через Христа мали “доступ до Отця в однім Дусі” (Еф. 2,18)», – повчає ІІ Ватиканський Собор. Завдяки силі Святого Духа різні люди могли і можуть зібратися разом, творячи один народ, одну Божу сім’ю. Це чудо стає можливим від події П’ятидесятниці – події множинної єдності, де кожен може почути єдине благовістя про спасіння своєю рідною мовою (Ді. 2,1-13). Тільки Дух Божий може здійснити це єднання, яке не є результатом людських зусиль, інтелекту чи дипломатії, хоча кожен покликаний внести свою частку, щоб з податливістю відкритися на дію Духа і дозволити Йому преобразити себе, стаючи «духовною» людиною. Інакше існує небезпека поділу Церкви, як це вже відбулося в історії. Ця загроза стала реальністю тоді, коли члени Церкви противилися Духові Божому, коли не дозволили собі керуватися Ним, абсолютизуючи власні ідеї, проекти, роблячи Церкву чимось «своїм», світським, суто людським. Члени Церкви завжди ризикують створювати поділ, коли чіпляються за власні ідеї, власні напрямки, бажаючи, щоб власна «лінія» перемогла, і заради цього готові на все.

Отож Святий Дух підтримує Церкву, освячує її та наводить на всю правду (Ів. 16,13), об’явлену Ісусом. У книзі Діянь апостолів можемо спостерегти живу дію Святого Духа в житті християнських громад, які жили своєю вірою та досвідчували присутність Христа. Тому апостоли відважно проповідували померлого і воскреслого Христа, Який діяв серед них. Ісус, силою Святого Духа, оселився в їхніх серцях і творив чудеса, адже сказав: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20). Таємниця ранньої Церкви полягала в потужному досвіді «повноти» Святого Духа. Таким чином помилкою буде перетворювати Церкву чи то зсередини, чи ззовні, на людську організацію з суто земними цілями. Церква народилася від Святого Духа і завжди в Його силі відроджується, щоб слідувати за своїм Вчителем – Ісусом Христом.

У житті Церкви Дух діє, наприклад, у євангелізації та навчанні Христової науки. Діють не переконливі промови людської мудрості чи людські слова, як про це пише апостол Павло (1 Кор. 2). Коли людина говорить не те, що їй подобається, а те, що миле Богові, тоді Дух робить її слова живими і проникливими, торкаючись серця людини, бо тільки Він може проникнути в серце, яке вже населяє (пор. 1 Кор. 3,16; 6,19). Ісус неодноразово говорив про прихід Духа, Який має навести на всю правду (Ів. 16,13), об’явлену Ісусом. Це відбувається через звіщення Євангелія та сім Святих Таїнств. Усі інші дії Церкви, те, що ми називаємо, наприклад, душпастирською діяльністю, як і кожна дія, спрямована на благо цього світу, а також діла любові, походять, базуються, оживляються, підтримуються та керуються Божим словом і Святими Таїнствами, завдяки яким Святий Дух здійснює освячення людей задля «обожествлення», тобто задля їх участі в повному сопричасті з Богом у Пресвятій Трійці. Таким чином діла любові, які чинить Церква, служить для того, щоб підтримувати діло Святого Духа, Який прагне повернути кожній людині гідність образу і подоби Божої, допомагаючи їй звільнитися від будь-якого ярма гріха, щоб вона могла повністю приєднатися до Христа Господа, переживаючи нове життя в єдності з Богом та з іншими.

Зрештою Церква завжди оновлюється Духом Божим. Бо якщо Дух народжує Церкву, оживляє її та діє в ній і через неї, Він також завжди її оновлює. З одного боку, Дух оновлює Церкву, повертаючи її до первісної любові – перезасновуючи її на Ісусі Христі. З іншого боку, Дух оновлює Церкву, узгоджуючи її з часом, не в сенсі пристосування до духу світу, а оснащуючи її так, щоб вона була здатна виконувати своє незмінне завдання, покладене на неї Христом, у мінливих історичних умовах та в найрізноманітніших обставинах. Іншими словами, Дух втручається, щоб пробудити в Церкві відповіді на виклики конкретного періоду історії.

____________________________

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 4,7.

БАРРОН РОБЕРТ, Католицизм: мандрівка до серця віри, Львів, Свічадо 2021, 141-142.

C. MILITELLO, Il mistero della Chiesa, (Quaderni del Concilio, vol. 16), Shalom editrice, 2022, 31.