Віра Церкви (52): здійснення християнами трьох служінь Христа
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Церква тісно поєднана з Христом, Який присутній у Своїй Церкві. Основою цієї єдності є Святе Таїнство Хрещення, що є своєрідним «паспортом» християнина. Як показує досвід, наявність паспорта не є запорукою того, щоб бути вірним громадянином держави. Громадянство перевіряється вчинками: діяльною участю в житті конкретного народу, яка виявляє любов до Батьківщини. Схожим чином Хрещення дарує можливість та силу, щоб втілювати свою віру в щоденному житті, маючи за приклад Христа. ІІ Ватиканський Собор навчає про наслідування Христа крізь призму трьох Його служінь: царського, пророчого та священничого.
Єдність з Христом і участь у Його служінні
Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium часто називає Церкву Божим народом, підкреслюючи таким чином спільну місію всіх охрещених. Людина стає приналежною до Божого народу через народження з води та Духа (пор. Ів. 3, 3-5), тобто через віру в Христа і отримання Святого Таїнства Хрещення. Головою Божого народу є Ісус Христос, його законом – нова заповідь любити так, як нас полюбив Христос (пор. Ів. 13,34), його місією – бути сіллю землі і світлом світу (пор. Мт. 5,13-16), а його мета –Боже Царство, започатковане самим Богом на землі, яке повинно дедалі більше поширюватися аж до повного звершення під час другого пришестя Христа.
Завдяки прийняттю Хрещення людина входить у нову, Божу родину. Відтак кожен охрещений отримує участь в особливому покликанні. Більшість документів ІІ Ватиканського Собору мають спільну рису: постійне покликання на три завдання, які віруючі отримують завдяки дару Хрещення. «Ісус Христос є Тим, Кого Отець помазав Святим Духом, – Священник, Пророк і Цар. Увесь Божий Народ бере участь у виконанні цих трьох місій Христа і несе відповідальність за місію і служіння, які звідси випливають», – читаємо у Катехизмі Католицької Церкви. Ці служіння дані всім охрещеним, щоб вони ставали учасниками життя Христа і Його місії, тобто християнами, які «помазані» Святим Духом та з’єднані з Христом через Хрещення.
Священство вірних
Те, що стосується священничого служіння, зазвичай, приписується особам, які отримали Святу Тайну Священства: дияконам, пресвітерам і єпископам. Цей тип священства називають ще богослужбовим або ієрархічним священством. Однак, як навчає ІІ Ватиканський Собор, всі учні Христові силою Хрещення беруть участь у єдиному священстві Христа. «Хоч царське священство вірних і священство службове розрізняються за суттю, а не лише за ступенем, все ж вони скеровані одне до одного, бо кожне по-своєму бере участь у єдиному священстві Христа. Рукоположений священник своєю священною владою формує священний народ і править ним, звершує Євхаристійну Жертву, уособлюючи Христа, і від імені всього народу приносить її Богові; а вірні, силою свого царського священства, співдіють у Євхаристійному приношенні і здійснюють це священство у прийманні Святих Таїнств, у молитві та благодаренні, у свідченні святого життя, у самозреченні й діяльній любові», – читаємо у Догматичній конституції про Церкву. Незважаючи на те, що священники і миряни виконують різні завдання і функції, вони поділяють одне й те саме універсальне священство завдяки єдиному Хрещенню, отриманому в Христі Господі. Це Святе Таїнство об’єднує та освячує всіх християн, щоб вони своєю присутністю у світі забезпечували постійне свідчення спільності між Богом і людством. Завданням священника є приносити Богові молитви і жертви, а кожен охрещений здійснює своє священство через молитву, участь у Євхаристійному богослужінні (Святій Літургії / Святій Месі), а також жертвуючи Богові свої щоденні справи.
З цього погляду все життя християнина стає молитвою, бо все присвячується Богу в єдності з жертвою Ісуса. Конституція Lumen Gentium пише про мирян: «Всі їхні діла, молитви й апостольські починання, їхнє подружнє та родинне спілкування, їхній щоденний труд і відпочинок душі й тіла, якщо вони здійснюються в Дусі, навіть життєві прикрощі, якщо їх терпляче зносити, – усі вони стають духовними жертвами, приємними Богові через Ісуса Христа (пор. 1 Пт. 2,5), що їх, разом із принесенням Господнього тіла, побожно складають Отцеві в Євхаристійному богослужінні. Ось так миряни, поклоняючись Богові та скрізь діючи у святості, посвячують Богові сам світ». Бачимо, що загальне священство вірних спрямоване більшою мірою назовні – поза храм і реалізується в хвилини радості й страждань.
Пророче служіння
Пророк – це той, хто промовляє Боже слово, хто несе послання іншого, свого роду посланець. Кожен охрещений покликаний нести та проповідувати послання Іншого – послання Христа. Під час Святого Таїнства Хрещення священник, торкаючись єлеєм вух та вуст людини, промовляє: «На слухання віри і на прийняття науки божественного Євангелія – нехай буде відкритий слух його (її)». Це доручення людина отримує на початку християнського життя, щоб слухати Боже слово, приймати його в серце та нести світові. Іншими словами, всі вірні покликані свідчити свою віру в тих місцях, де перебувають. Це служіння здійснюється насамперед свідченням життя, яке відповідає вірі, тобто праведним життям, а також через свідчення слів, натхненних Євангелієм і вченням Церкви. Це служіння вимагає також здатності постійно пізнавати свою віру. Таким чином кожен християнин може ставати пророком через свої щоденні дії та слова, щоб бути пророчим знаком присутності Бога для оточуючих.
Царське служіння
Прищеплені до Христа, Господа і Царя світу, вірні беруть участь також у Його царському служінні, будуючи Боже Царство та поширюючи його в історії. Царювати за прикладом Ісуса означає служити: «Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити» (Мк. 10,45). Отже, християнин є царем, якщо стає слугою всіх, коли приймає, любить, допомагає й утішає інших. Це служіння не повинно обмежуватися приватним життям. Йдеться також участь у суспільних формах служіння. Наприклад, дух служіння проявляється через участь у душпастирських ініціативах на парафії, соціальне служіння, участь у суспільному житті, волонтерство, а також участь у політичному житті народу. У цьому контексті цінним орієнтиром і допомогою є соціальне вчення Католицької Церкви.
Черпаючи з джерела благодаті у Святих Таїнствах
Догматична конституція про Церкву також звертає увагу на силу Святих Таїнств. Зокрема, Святе Таїнство Хрещення зобов’язує охрещених сповідувати перед людьми віру, яку вони прийняли від Бога через Церкву. «Святе Таїнство Миропомазання, – читаємо у соборному документі, – досконаліше єднає їх з Церквою, обдаровує їх особливою силою Святого Духа, а отже сильніше зобов’язує їх, як справжніх Христових свідків, поширювати і захищати віру». Участь мирян у потрійному служінні Христа також знаходить свою динамічну підтримку в Святому Таїнстві Євхаристії. І кожне Святе Таїнство зміцнює у виконанні християнського покликання. «Укріплені стількома рясними і могутніми засобами спасіння, всі Христові вірні, кожного становища та сану, покликані Господом, кожен своїм шляхом, до святості», – підсумовує Догматична конституція Lumen Gentium.
___________________________________
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 10-11, 34.
Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Жовква 2002, 782-783.
