Віра Церкви (67): цінність євангельських рад
о. Яків Шумило, ЧСВВ
У попередньому епізоді ми роздумували над деякими аспектами ідентичності богопосвяченого життя. У цьому епізоді ми поміркуємо над цінністю монаших обітів – знаків сили Хрещення, а також над кількома середниками, які дозволяють провадити автентичне євангельське життя.
Богопосвячені особи: близькість до Церкви і світу
Богопосвячене життя включене в життя Божого Народу, а тому Догматична конституція Lumen Gentium зазначає, що через духовне життя ченці повинні бути віддані благу всієї Церкви. «Звідси випливає їхній обов’язок у міру своїх сил і відповідно до специфіки свого покликання – чи молитвою, чи активною діяльністю – трудитися для закорінення та укріплення в душах Царства Христового і для поширення його в усіх країнах. Отож Церква береже і плекає питомий характер різних чернечих інститутів», – йдеться в соборному документі. Далі соборний документ перелічує деякі особливості богопосвяченого життя, яке виявляє нове життя у Христі, краще передвіщає майбутню славу Небесного Царства, демонструє його вимоги та вищість над усім земним, а також свідчить про велич сили Христа Царя та могутність Святого Духа, Який чудесно діє в Церкві. Тому чернечий стан непорушно належить до життя і святості Церкви. Завдяки євангельським радам чернецтво покликане бути знаком для християн, повертаючи їх до сили Святого Таїнства Хрещення, яке зобов’язує їх до вірності Христові у вірі через виконання християнських обов’язків.
Богопосвячені особи є також знаком для світу, даючи автентичне свідчення, що слідування за Христом і життя згідно з Євангелієм приносять людям повноту життя. Ми знаємо, що кожна людина створена Богом, а тому Божий образ є частиною людської природи; людина тяжіє до Бога також несвідомо, адже має з Ним природний зв’язок. «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине в Тобі», – пише святий Августин. Тому богопосвячені особи є живим нагадуванням цієї правди про людину. Зокрема через любов до ближніх, адже наслідування Христа передбачає також служіння своїм ближнім. Чимало людей, які приходять до монастирів, можуть ствердити, що відчули близькість Бога завдяки увазі та близькості ченців, які є служителями Божого слова – світла життя. Боже слово реалізується в житті богопосвяченої особи насамперед у євангельських радах, які виявляють те, що повинно бути в центрі життя християнина. Наприклад, обіт убогості свідчить, що людину потрібно цінувати не за те, чим і скільки вона володіє, а з огляду на її гідність як Божого створіння. Відтак обіт убогості є свідченням відкритості на інших, а обіт чистоти, перевершуючи тілесну єдність, ставить у центр визвольний союз Бога з людиною. Хоча обіт чистоти виражає єдність із Богом, він не відокремлює богопосвячену особу від єдності всередині спільноти, а надає любові до ближнього універсального характеру.
У цьому контексті проявляється ще одна риса богопосвяченого стану – свідчення братерства, яке виявляє силу Ісуса, Який об’єднує всіх в одну Божу родину. Братерська та сестринська єдність чернецтва є закваскою єдності між людьми. У чернечій спільноті можуть бути по-християнськи задоволені три фундаментальні психологічні потреби людини: любити і бути любленими, реалізовувати свої таланти та віднаходити сенс життя крізь призму християнської віри. Поряд із простотою й близькістю в стосунках, богопосвячена спільнота є знаком реальної та конкретної любові для світу, у якому нерідко домінують егоїзм, несправедливість та ненависть. Таким чином чернечі спільноти засвідчують присутність і дію Бога, Який примиряє, засуджує поділи та гноблення.
Отож, обмежуючи себе в благах, богопосвячені особи отримують свободу свідчити Бога в історії. Звичайно, таке життя не позбавлене труднощів, носіння численних хрестів та випробувань, що є постійним викликом – звертати увагу не на себе, а на Божу благодать, яка щедро дарується людині. Щоденний чернечий досвід навчає, що сила походить не від людини, а від Бога, Який проявляє силу в людській слабкості й обмеженості (2 Кор. 12, 7-10). Носячи в глиняних посудинах скарб свого покликання, ченці перетворюються на прояв сили Божої, віддаючи себе на смерть через Ісуса, щоб і життя Ісуса в них було явним (2 Кор. 4, 8-11). У цьому сенсі богопосвячене життя постає не як геройський шлях, сповнений великих труднощів, а як плід нескінченної могутності Святого Духа, Який, перебуваючи в Церкві, продовжує виливатися на людей і дарувати їм дух синівства Божого Сина.
Середники зростання у богопосвяченому житті
Чернецтво отримує живильну силу через Пресвяте Таїнство Євхаристії, прояв єдності між Богом та людиною. Приймаючи живого Христа, богопосвячені особи відновлюють сили, отримують розраду та оживляють любов до Бога. Серед щоденних труднощів Євхаристія є світлом, яке огріває та надає оновлений сенс євангельським радам чистоти, послуху й убогості. Євхаристія відображає Христа, Який ламає Себе задля життя світу. Чернецтво стає присутністю та продовженням цієї євхаристійної логіки через шлях самопожертви й посвяти, щоб, віддаючи себе служінню іншим, примножувати Божу любов. Іншими словами, у Євхаристії вертикальний процес самодарування Сина зустрічається з горизонтальним – самодаруванням себе іншому. У цьому контексті ченці виявляють ідентичність Церкви, яка є Таїнственним Христовим Тілом (Рим. 12,5).
Іншою важливою складовою чернечого життя є молитва. Йдеться не так про молитву як формальний обов’язок, а як внутрішню потребу зберігати живим покликання, яке народилося з невимовної Божої любові. Як відомо, любов має потребу перебувати з люблячою особою. Схожим чином молитва для богопосвячених осіб є цінним часом, щоб споглядати і вчитися від Небесного Вчителя: любов нероздільна від пізнання того, як жив Ісус на землі, як Він спілкувався і слухав, навчав, терпів і любив. Тому молитва – це й роздумування про Ісуса, Який ступає вулицями Єрусалиму, зустрічається з різними людьми в Капернаумі, розповідає про Себе інтимні речі під час тайної вечері, проживає страждання, об’являється учням після воскресіння... Одним словом, плекання любові до Ісуса вимагає постійного спілкування та близькості, завдяки яким можна зберегти чернече покликання. Ось чому вкрай важливо бути з Ісусом, залишатися з Ним, перебувати в Ньому, а це, своєю чергою, допомагає дивитися на людей та події очима й серцем Христа, а також свідчити про любов, яка перетворюється на дарування свого життя.
Чудовим прикладом посвяти для чернецтва є Пресвята Богородиця, яка одного разу відповіла Богові своїм «Так», довірившись Його слову (пор. Лк. 1, 26-38), і була вірною Йому протягом усього життя, зберігаючи це слово в серці. Діва Марія залишалася покірною слугинею навіть у моменти скорботи і, поруч із Сином, показала шлях цілковитої жертовності любові – сили, яка змогла перенести найбільші страждання, проявляючи безмежну вірність і чуйне серце, яке в найменших речах вбачає Бога, а також непохитну віру навіть коли в житті з’являється зневіра. Пресвята Богородиця надихає богопосвячених осіб не тільки довіряти могутності Бога, Який несподівано може з’явитися в історії, а й навчатися наполегливої готовності служити Богові, трудячись у Церкві. Тому Догматична Конституція Lumen Gentium заохочує: «Нехай кожен, покликаний до прийняття євангельських рад, наполегливо дбає, щоб витривало перебувати й далі вдосконалюватися в тому покликанні, яким його покликав Бог, – для більшої святості Церкви, для більшої слави єдиної й неподільної Тройці, яка у Христі й через Христа є джерелом і началом усякої святості».
_______________________
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 44.
V. BERZOSA, La vita consacrata, (Quaderni del Concilio, vol. 22), Shalom editrice 2022, 25-29.
