Церква

Віра Церкви (57): особливості нової євангелізації

У п’ятдесят сьомому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про необхідність оновленого звіщення Євангелія у різних контекстах життя Церкви та суспільства.

о. Яків Шумило, ЧСВВ

ІІ Ватиканський Собор, дивлячись на тривогу, яку відчували християни перед обличчям глобальних змін у світі, надав певні вказівки, аби відповіді на посталі виклики були сповнені відновлювальною силою Євангелія. Звичайно, ці вказівки не враховують усіх місцевих реалій життя Церкви; внаслідок цього діло євангелізації охоплює різні контексти в Церкві та світі, стаючи комплексним явищем. З іншого боку, навчання Собору прокладає шлях для плекання віри, щоб вона не припиняла передаватися з покоління в покоління. «На кожному Христовому учневі лежить своя частка обов’язку сіяти зерна віри», – зазначає Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium. Тому в цьому епізоді ми поглянемо на один із викликів післясоборового періоду – передавання віри.

Аудіоверсія

Нова євангелізація як спосіб звіщення Євангелія

Після ІІ Ватиканського Собору Папа Павло VI активно працював над втіленням його рішень, зокрема, у сфері євангелізації. У цей період особлива увагу була приділена феномену дехристиянізації багатьох людей, які хоч були охрещені, однак не жили християнським життям та мали обмежене пізнання основ віри; чимало християн відчувало потребу глибше пізнати Христа, не обмежуючись катехизацією у дитячому віці. Тому євангелізаційна діяльність Церкви була спрямована на пошук відповідних засобів та відповідей, щоб наново запропонувати людям Боже Об’явлення та спасенну віру в Ісуса Христа. У світлі цих викликів народилася так звана «нова євангелізація». Спочатку цей вираз використовувався в Латинській Америці 1960-1970 рр., щоб вказати на необхідність більш глибокої та ефективної євангелізації в суспільствах, які, незважаючи на християнську культуру, ризикували відійти від віри. Починаючи з понтифікату Папи Івана Павла II, нова євангелізація починає позначати місію Церкви в сучасному світі. Його наступник Папа Бенедикт XVI надав цьому терміну нової сили, заснувавши у 2010 році Папську раду сприяння новій євангелізації. Цій проблематиці також була присвячена XIII Звичайна загальна асамблея Синоду єпископів, яка відбувалася з 7 по 28 жовтня 2012 року на тему: «Нова євангелізація для передання християнської віри».

Нова євангелізація спрямована на те, щоб звіщати керигму в світлі нових викликів. У цьому контексті варто окреслити деякі напрямки нової євангелізації. Нова євангелізація полягає насамперед у тому, щоб іти до людей, які віддалилися від Церкви й від віри – до охрещених, які затратили свою християнську ідентичність. Метою цього процесу є привести християн до відкриття особистих стосунків із Христом, оскільки саме Христос є метою будь-якої євангелізаційної діяльності. Ще один напрямок нової євангелізації стосується суспільних реалій та євангелізації культури: внаслідок зміни епохи відбулися зміни у західних суспільствах, пов’язані зі зростаючою секуляризацією і творенням нової культури, де не залишається місця для християнства. Детальніше про це розповідає Папа Іван Павло ІІ у енцикліці Redemptoris Missio, пояснюючи обставини, які спонукали до надання пріоритету новій євангелізації. «Сьогодні ми стоїмо перед значно урізноманітненою і змінною релігійною ситуацією – народи перебувають у фазі змін; суспільні та релігійні реалії, які колись були зрозумілими й визначеними, сьогодні переживають труднощі, – зауважує Святіший Отець. – Досить пригадати деякі явища, як урбанізація, масові міграції, переміщення біженців, дехристиянізація історично-християнських країн, значний вплив Євангелія і євангельських цінностей в країнах з нехристиянською більшістю населення, але й водночас поширення месіянізмів та релігійних сект. Ця радикальна зміна релігійної та суспільної ситуації ускладнює конкретне застосування певних розрізнень і церковних категорій, до яких ми були призвичаєні». У світлі цих обставин нова євангелізація полягає у відвазі прокладати нові шляхи, шукаючи нові способи звіщення Христа.

У цьому контексті стає зрозумілим термін «нова» щодо євангелізації. Йдеться про оновлене звіщення Євангелія, яке є новим у своєму запалі, методах та вираженні, залишаючись незмінним у своєму змісті. У Святому Письмі часто зустрічається прикметник «новий/нова» («нове серце», «нова заповідь», «нове життя», «нові небеса і нова земля» тощо), а тому біблійні корені для розуміння «новизни» Євангелія є необхідними орієнтирами, щоб уникнути спрощення чи банальності. У іншому випадку використання прикметника «новий» матиме таке саме значення, як рекламний хід, який використовують маркетологи для товарів, що вже не є популярними. Євангелізація є «новою» тією мірою, якої проголошується нечувана і дивовижна новизна, спрямована на те, щоб допомогти новим поколінням відкрити справжнє обличчя Бога, Який є Любов’ю.

Три напрямки нової євангелізації

Завдання нової євангелізації об’єднує всю Церкву і здійснюється у трьох сферах: душпастирська праця, євангелізація охрещених, які не живуть відповідно до вимог Святого Таїнства Хрещення, та конкретна місіонерська діяльність, спрямована на тих, хто не знає Ісуса Христа або завжди відкидали Його.

Душпастирська праця здійснюється в усталених церковних громадах. Йдеться про душпастирську опіку над вірними, які беруть участь у недільній Божественній Літургії / Святій Месі. Вона також спрямована на тих, хто, незважаючи на несистематичне відвідування богослужінь, все ж таки зберігає сильну і щиру католицьку віру, виражаючи її у різний спосіб. Папа Франциск підкреслює, що метою душпастирської опіки є зростання вірних, щоб вони дедалі краще і всім своїм життям відповідали на Божу любов. У цьому контексті кожне рішення душпастирів, кожна церковна структура та кожна традиція повинні бути оцінені тією мірою, якою вони сприяють звіщенню Христа.

Другими адресатами нової євангелізації є охрещені, які не живуть відповідно до вимог Святого Таїнства Хрещення, які в своєму серці не відчувають зв’язку з Церквою і які більше не мають досвіду втіхи від віри. Метою євангелізації в цій сфері є те, щоб ці охрещені досвідчили навернення, яке відродить радість віри і бажання взяти на себе обов’язок жити згідно Євангелія.

Третє середовище відповідає конкретній місіонерській діяльності. Особливістю цієї праці є те, що вона спрямована на нехристиян та означується як діло звіщення Христа і Його Євангелія, будування місцевої Церкви та поширення цінностей Божого Царства. Папа Франциск зазначає, що багато людей шукають Ісуса таємно, спонукані тугою по ньому, навіть у країнах з древньою християнською традицією. Всі вони мають право почути Євангеліє, а обов’язком християн є звіщати Євангеліє усім без винятку.

Передавати досвід віри

У цьому контексті першою формою євангелізації є свідчення власним життям, як про це пише Папа Іван Павло ІІ в енцикліці Redemptoris Missio. «Сучасна людина більше вірить свідкам, ніж учителям; досвіду, ніж доктрині; життю і фактам, ніж теоріям. Свідчення християнського життя є першою й незамінною формою місії, – наголошує Святіший Отець. – Христос, місію Якого ми продовжуємо в часі, є “Свідком” у повному значення цього слова (Одкр 1, 5; 3, 14) і взірцем християнського свідчення… Першою формою свідчення є саме життя місіонера, християнської сім’ї і церковної спільноти, які виявляють новий спосіб поведінки». Досвід віри в Ісуса Христа, Який є поруч з кожним із нас і робить наше життя добрим, не може бути зведений до приватного досвіду. Ми отримали дар віри в Церкві: там, де віру підтримують, практикують і розвивають. Цей дар також зростає у взаємодії з суспільством і культурою, у питаннях невіруючих друзів і однолітків, у сумнівах, в особистих пошуках та в зусиллях на користь вірності. Тому перший шлях євангелізації є духовним і проходить через автентично євангельський спосіб життя.

_____________________

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 17.

ІВАН ПАВЛО ІІ, Місія Відкупителя (Redemptoris Missio), Місіонер 2011, 32,42.

G. MORADO, La Chiesa è per l’evangelizzazione, (Quaderni del Concilio, vol. 19), Shalom editrice 2022, 27-28.

PAPA FRANCESCO, Evangelii gaudium, in URL: < https://www.vatican.va/content/francesco/it/apost_exhortations/documents/papa-francesco_esortazione-ap_20131124_evangelii-gaudium.html > (in 12/02/2026), 14.