Віра Церкви (53): дари Хрещення для пізнання і втілення тайн Євангелія

о. Яків Шумило, ЧСВВ

ІІ Ватиканський Собор нагадав нам, що Церква є Божим народом, який складається з охрещених, тобто людей, які отримали в дар нове життя Ісуса і покликані жити Його оновлюючою силою в мережі відносин між собою та з Богом. Цей народ має структуру, яка включає внутрішній устрій. Щоб бути вірною Христові, структура Церкви повинна бути орієнтована на місію звіщення Євангелія і якомога більше нагадувати те бачення життя, світу та Бога, якого навчив Ісус Своїми словами і діями. У цьому епізоді поглянемо на надприродні дари, які Господь дарує кожній охрещеній особі.

Надприродне розуміння віри

Догматична конституція про Церкву навчає, що Божий Народ виражає себе, коли разом шукає Божої волі, щиро слухаючи Бога, Який промовляє у подіях життя, інтерпретованих у світлі Євангелія, а також отримуючи особливу допомогу Святого Духа для життя і виконання своєї місії. Ба більше, «вся спільнота вірних, які мають “помазання від Святого”, не може помилятись у своїй вірі (пор. 1 Йо. 2,20 і 27) й показує цю свою особливу властивість через надприродне розуміння віри [sensus fidei] усім народом, коли від єпископів до останніх вірних-мирян проявляє загальну згоду в питаннях віри та моралі. Адже завдяки цьому, т. зв. розумінню віри, що його пробуджує і підтримує Дух істини, Божий народ – під проводом Вчительства Церкви, якому вірно кориться, – приймає вже не людське слово, а істинно слово Боже (пор. 1 Сол. 2,13), невідступно тримається “віри, раз назавжди переданої святим” (Юд. 3), праведним судженням її поглиблює і повніше застосовує у житті». За допомогою sensus fidei вірні здатні приймати те, що згідне з Євангелієм, і відкидати те, що йому суперечить.

Надприродне розуміння віри не є здатністю людини, а даром від Бога. Коли весь Божий народ разом розвиває цей дар, можна досягти всезагальної згоди, яка є надійним критерієм для розуміння, чи рухається Церква в правильному напрямку або, можливо, відійшла від того, чого навчав Христос. Надприродне розуміння віри допомагає всім християнам розпізнавати те, що походить від Бога, саме завдяки дії Святого Духа, Який провадить Божий народ, навіть якщо вони не можуть знайти належних слів, щоб це висловити. Згідно з навчанням документів ІІ Ватиканського Собору така непомильність віри забезпечується завдяки дотриманню трьох умов: коли виражає загальну згоду вірних, стосується Божого Об’явлення і визнана Вчительством Церкви. Завдяки sensus fidei охрещені спроможні розпізнавати глибокі тайни Євангелія, що спонукає до відважного свідчення в громадському житті, а також до розвитку народної побожності.

Харизма – дар Божий

Догматична конституція Lumen Gentium вказує на ще одну характеристику Божого Народу – харизми: Святий Дух «розподіляє серед усіх чинів вірних також особливі дари, якими робить їх здатними і готовими взятися до різних діл та служінь, корисних для оновлення й подальшої розбудови Церкви, згідно зі сказаним: “Кожному дається виявлення Духа на спільну користь” (1 Кор. 12,7)».

У повсякденній мові слово харизма часто виражає певну природну здібність. Говорять: «Ця людина має особливу харизму для викладання. У неї талант!». А коли з’являється яскрава та захоплююча особа, то її називають харизматичною. З християнської точки зору харизма – це набагато більше, ніж особиста якість або схильність. Харизми є наслідком дії освячуючої Божої благодаті в Ісусі Христі, яка сходить у Святих Таїнствах Хрещення й Миропомазання. Однак у багатьох випадках глибокий ефект Святих Таїнств проявляється лише згодом, коли людина розвиває Божу благодать завдяки пізнанню своєї віри та втіленню її в щоденне життя. Це як із кубиком цукру: коли кладемо його в чашку чаю, його солодкість не відчувається одразу, допоки цукор не розчиниться, щоб повністю наповнити напій.

Харизми Святого Духа є надприродними. Вони відрізняються від природних талантів або набутих навичок. Однак харизми можуть бути прищеплені до вродженого дару, такого як викладання або малювання, роблячи його ефективним для звіщення Євангелія. Харизмою є будь-яка благодать, яка може проявлятися у вигляді постійного дару, завдяки чому вірні стають спроможними брати на себе різні обов’язки або посади, корисні для Церкви. Під харизмою можна розуміти також надзвичайний дар, даний тимчасово (який минає) і зазвичай позначає «дивовижні дії», які Святий Дух дозволяє здійснювати для спільного блага (дар пророкувати, говорити мовами тощо).

Ефективне застосування харизм

Кожен дар, харизма, дається людині не тому, що вона краща за інших або тому, що його заслужила: це дарунок, який Бог робить людині, щоб вона так само безкорисливо могла послужити іншим. Бог дає певну якість, харизматичний дар людині, але не виключно для неї самої, а для служіння всій спільноті. Апостол Петро пише: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті. Говоріть лише у глузді Божих слів, служіть лише у дусі тієї сили, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог через Ісуса Христа» (1 Пт. 4, 10-11). Наприклад, деякі можуть виявити бажання підтримати потребуючих матеріально або послужити їм через ті таланти, які розвивають у своїй професійній діяльності. Натомість інші можуть послужити людям з обмеженими можливостями, дітям, позбавленим батьківського піклування, або допомагати людям похилого віку. А ще інші служать у Церкві завдяки співу, навичкам до катехизації чи навчання. Апостол Павло пише: «І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями» (Еф. 4, 11).

Задля належного використання харизм необхідне також розрізнення: «Духа не гасіте, пророцтва не легковажте, усе перевіряйте; тримайте те, що добре, і стримуйтесь від усякого роду лукавства» (1 Сол. 5,19-22). Не варто забувати, що харизми не є особистою власністю, а даром Святого Духа, тож їх можна втратити, якщо не діяти по-Божому – у вірі, надії та любові. У цьому контексті виділяється ще одна особливість харизм: вони розквітають і розвиваються в церковній громаді, саме там вчимося розпізнавати їх як знак Божої любові до всіх. Тому можна запитати себе: чи є якась харизма, якою Господь мене обдарував і яку мої брати й сестри в церковній громаді розпізнали та заохочували? Або розглянути, як ставимося до цього дару: чи живемо ним, віддаючи його на служіння іншим, чи нехтуємо й зрештою забуваємо про нього? Може статись так, що харизма стає для людини джерелом гордовитості настільки, що вона постійно скаржиться на інших і очікує, що християнська громада робитиме все так, як вона думає і хоче. Ці питання важливі, щоб Божа благодать не була змарнована.

Отож єдиний Святий Дух дарує Божому народові різноманітність харизм, творячи єдність Церкви. Це справжнє чудо, яке поєднує різні дари воєдино. Апостол Павло пригадує (1 Кор 12), що всі харизми важливі в очах Бога і водночас жодна з них не є незамінною. Це означає, що в християнській спільноті ми потребуємо одне одного, і кожен отриманий дар повністю реалізується, коли ним ділимося з нашими братами та сестрами для блага всіх. Ось чим є Церква! Тому коли Божий народ у розмаїтті своїх харизм виражає себе в єдності, то не може помилитися: це краса і сила того надприродного розуміння віри (sensus fidei), яке дає Святий Дух, щоб ми всі разом могли вчитися слідувати за Ісусом у щоденному житті.

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 12.

S. PIÉ -NINOT, Il Popolo di Dio, (Quaderni del Concilio, vol. 18), Shalom editrice 2022, 32-33.