Світ

Економістка Дюфло: історію людини може змінити рука, подана з пошаною

У сьогоднішньому випуску рубрики «Ойкономія. Християнський погляд на економічне життя» пропонуємо вашій увазі підсумок доповіді французької економістки Естер Дюфло, представленої в рамках ініціатив Школи Економіки Франциска.

Олена Комісаренко

3 листопада 2025 року французька економістка, лауреатка Нобелівської премії та дослідниця політик боротьби з бідністю Естер Дюфло виступила зі спеціальною лекцією в межах Школи Економіки Франциска – ініціативи, покликаної зібрати молодих науковців, підприємців та громадських діячів довкола бачення економіки, яка ставить у центр людину, а не прибуток. Її виступ, що став третьою академічною лекцією школи, прозвучав перед молодіжною аудиторією з усього світу, яка шукає нову економічну мову – мову відповідальності, любові та спільного добра. Це було глибоке свідчення досвіду 20 років доказових досліджень, і саме тому ця лекція має особливе значення, бо вона говорить не про бідність як виключно соціальну проблему, а про людину, що живе в бідності та її гідність, яку потрібно шанувати.

Аудіоверсія

Найбільшою помилкою було починати з нестачі

Протягом десятиліть у глобальній політиці боротьби з бідністю домінував підхід, що починається з аналізу проблем: чого бракує? Яких ресурсів нема? Які навички потрібно розвинути у школах? Але саме цей підхід, як підкреслює Естер Дюфло, приховано продукує нерівність: у ньому бідна людина постає як об’єкт втручання, а не як суб’єкт вибору. Таке мислення непомітно позбавляє гідності. Воно передбачає, що той, хто допомагає, знає краще, а той, кому допомагають, повинен лише слухати. Справжні зміни, натомість, відбуваються лише тоді, коли людина не тільки отримує підтримку, а визнається як така, що має внутрішню гідність, розуміння свого контексту, потенціал і голос.

Це дуже близьке до того, що ми бачимо у християнській традиції: бідність не применшує образу Божого в людині. Кожен – носій гідності незалежно від становища і тому наш перший крок – не пропозиція шаблонних рішень, а визнання особи.

Досвід мікрокредитів та реальні обмеження життя у бідності

Науковиця зазначає, що коли в 2000-х роках мікрофінансування набирало популярності, його називали економічним проривом. Здавалося, що саме цей інструмент, кредити з низькою відсотковою ставкою, стане відповіддю на виклик бідності: допоможе людям відкрити бізнеси, розпочати нове життя. Але згодом, завдяки тривалим емпіричним дослідженням, стало зрозуміло, що реальність набагато складніша.

Більшість людей, які брали мікрокредити, не ставали підприємцями, не відкривали бізнесу, і загалом не демонстрували економічного зростання. Проте сам факт, що їм довірили кошти, не був марним. Причина в тому, що ці кошти допомагали їм пережити кризу, покрити медичні витрати, купити продукти. Не все, що виглядає як вирішення проблеми на папері, працює у реальному житті, й не кожен прагне ризикувати на ринку. Бідні люді не обов’язково майбутні бізнесмени, якщо вони беруть мікрокредит, а звичайні люди, які хочуть стабільності та гідності. Саме в цьому не можна розробляти політику, ґрунтуючись на узагальненому уявленні про «ідеального» отримувача кредиту. Потрібно бачити різноманіття шляхів.

Великих слів замало, якщо вони не доходять до дверей

Естер Дюфло навела ще один приклад: у Марокко уряд розгорнув масштабну програму забезпечення людей питною водою і хоч технічно все було доступно, труби прокладені, а підключення субсидовані, більшість мешканців не користувались новими можливостями. Здавалося б, парадокс, проте причина виявилася дуже простою: потрібно було самостійно звернутися в державну установу та заповнити документи, зробити кілька бюрократичних кроків. Для багатьох це було надто складно та тривожно через ставлення до бідних в таких структурах. Коли ж команда дослідників запропонувала оформлювати підключення, приходячи до людей додому та спілкуючись з ними особисто, то рівень підключення зріс у рази.

Цей випадок для Дюфло став ілюстрацією принципу: політика, яка не бачить життя людини зблизька, не працює і навпаки, навіть найкраще рішення можна зіпсувати дрібницею, якщо не вміти бути поруч. Цей принцип глибоко близький до християнства. Милосердя завжди уважне та не ховається за добрими гаслами, а простягає руку. Саме ця рука, коли вона простягнена з повагою, здатна змінити історію окремої родини і цілого суспільства.

Навчання, що визнає досвід дитини

Освіта – одна з ключових тем у виступі Дюфло. Вона звертає увагу на те, як часто шкільна система не бачить, чим насправді живе дитина. Наприклад, діти, які щодня допомагають батькам, мають цінні для життя навички, але щойно вони опиняються у шкільному класі, за стандартними тестами виявляється, що вони не володіють достатніми базовими навичками відповідно до шкільної програми. Причина не в тому, що дитина чогось не знає, а в тому, що школа не визнає її досвід як знання, що з часом створює бар’єри, які демотивують та марґіналізують. Натомість програми, які ставлять за мету «навчання на рівні дитини», тобто адаптують методику до її реального розуміння, а не до формального віку чи класу, дають набагато кращі результати.

Кліматична криза: створена не бідним, але торкається насамперед їх

Одним із останніх акцентів лекції стала тема екології. Дюфло згадує слова Папи Франциска щодо екологічного боргу та боргу перед бідними, і зазначає парадокс: найбідніші країни практично не спричинили глобального потепління, їхній слід у викидах вуглецю мізерний, але саме вони зазнають найбільших втрат: посухи, повені, втрата урожаїв, нові хвороби. Бідність посилює вразливість, а вразливість втрати, і цей цикл без відчутної компенсації тільки поглиблюється.

Науковці, з якими вона працює, запропонували навіть чисельну оцінку цього боргу, скільки багаті країни винні бідним за шкоду, якої ті зазнають. Але йдеться не лише про цифри, а про принцип: не можна далі будувати розвиток коштом тих, хто і так опинився за межею бідності.

Підсумком виступу Естер Дюфло стає не формула чи план, а загальна рекомендація. Вона говорить наскільки важливо завжди пам'ятати про всі фактори, які впливають на бідність, досліджуючи шляхи виходу з неї. Науковиця зазначає, що пріоритети у державних політиках, спрямованих на подолання бідності, мають творити ті, на кого вони спрямовані – бідні. Наприклад, людина яка має достатній прибуток, але не має доступу до питної води чи права голосу, все ж залишається бідною. Тому економіка, яка справді хоче бути людяною, мусить починатися з кращого слухання. І тут ми знову повертаємось до серця християнської традиції. Вона не обіцяє простих шляхів, але показує напрям: увійти в ситуацію, визнати гідність, і лише тоді шукати відповідь. У цьому сенсі досвід, яким ділиться Дюфло – це досвід служіння.