Віра Церкви (45): Архипастир і душпастирі, які провадять Церкву

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Ісус – Добрий пастир, залишив єпископів, наступників апостолів, та священників для того, щоб вони були вірними пастирями довіреного їм люду. Як зазначає Догматична конституція Lumen Gentium, хоч пастирі-люди провадять Церкву, однак її невпинно веде і годує сам Христос-Архипастир. Тому завдання душпастирів полягає в тому, щоб пізнавати любов Бога до Його народу аж до готовності віддати за нього своє життя. Іншими словами, душпастирі покликані наслідувати Христа, щоб бути добрими пастирями у Церкві.

Наслідувати Доброго Пастиря

Добрий пастир – це той, хто провадить людину до спасіння, хто має сміливість у світлі віри вказати на шлях, яким слід іти. Він знає, як говорити правду з любов’ю, відкриваючи джерела вічного життя іншим. Добрий пастир – це той, хто не залишається прив’язаним до тих, хто його оточує, а шукає тих, хто відхилився від шляху або ще не прийшов до Бога, хто приділяє особливе місце у своєму серці потребуючим і найслабшим. Образ Доброго пастиря спонукає душпастирів бути пильними, попереджати про небезпеки, не використовувати своє служіння для власної вигоди та знати своїх овець.

Слідуючи за прикладом Христа, близькість до Божого Народу передбачає також усвідомлення, що кожен душпастир є засобом у руках Бога та покликаний сприяти зустрічі людини з Христом, щоб допомогти їй відкрити близькість Бога. Ба більше, священник є тим, хто з ніжністю, близькістю та співчуттям уособлює інший євангельський образ – милосердного самарянина, про якого часто говорив Папа Франциск. Душпастир є не суддею, а тим, хто лікує рани народу, розділяє людську біду та здатний простягнути руку допомоги, щоб звіщати силу воскреслого Христа серед ран світу. Такий стиль, у якому проявляється приналежність до Церкви, стає протиотрутою від клерикалізму та дозволяє зберігати покликання до священства живим і плідним.

Мозаїка святого Аполлінарія

Найдавніші свідчення зв’язку між Христом, Добрим пастирем та душпастирями, які слідують за своїм небесним вчителем, знаходяться у мистецьких пам’ятках християнських катакомб. Схожі мотиви також відтворені в базиліці святого Аполлінарія (Sant’Apollinare Nuovo) у Равенні. Спочатку цей храм був присвячений Христу Спасителю, про що свідчать два мозаїчні цикли з земного життя Ісуса. Згодом, щоб звеличити святого Аполлінарія, єпископа Равенни, у 856 році до цього храму було перенесено його мощі, і храм отримав свою сучасну назву. За переказами святий Аполлінарій походив з Антіохії та був учнем апостола Петра, якого супроводжував до Риму. Згодом він став єпископом Равенни, де проповідував Христову віру й загинув мученицькою смертю за часів імператора Веспасіяна. Тому й не дивно, що святого Аполлінарія зображено в образі доброго пастиря, який піклується про своє стадо, захищає від вовків та готовий віддати за нього своє життя.

Святий Аполлінарій зображений у центрі класичної апсиди в урочистій прямій позі, із золотим німбом навколо голови. Його обличчя окрашене сніжно-білою бородою, руки підняті вгору з долонями, зверненими до небес – вираження прохання про благодать для вірних у повній довірі та підпорядкуванні Божій волі. Єпископ Равенни одягнений у білу туніку і ризи, прикрашені численними золотими бджолами – символом красномовства та працьовитості, а на плечах у нього паллій з овечої вовни, який символізує місію душпастиря і його піклування про стадо. Святий Аполлінарій у оточенні дванадцяти овець є видимим символом Церкви Равенни в її земному паломництві до Бога.

Пастир, Який провадить свою отару

Притча Ісуса про Доброго пастиря уособлює двох дійових осіб: пастиря та кожну окрему вівцю. Хоч кожен душпастир є пастирем, однак є й овечкою. Святий Августин у річницю своїх свячень сказав своїм вірним: «Для вас я єпископ, з вами я – християнин» (Vobis sum episcopus, vobiscum sum christianus). При іншій нагоді він зауважував: «Стосовно вас ми – пастирі, а стосовно Архипастиря ми – вівці, як і ви». Земна Церква ще паломниця на шляху до свого Архипастиря, де кожен віруючий та душпастир ступає до виповнення цього світу, щоб «Бог був усім в усьому» (1 Кор. 15,28). Цю есхатологічну спрямованість яскраво виражають численні мозаїки. Наприклад, зображення на фасаді Папської базиліки святого Павла в Римі покликається на книгу Одкровення святого Івана Богослова. Мозаїка поділена на три зони. У нижній, на золотому тлі зображені чотири старозавітні пророки: Ісая, Даниїл, Єремія та Єзекиїл. Над ними – сцена з Агнцем Божим (Agnus Dei) на райській горі, з якої витікають чотири річки, що символізують Євангелія, де втамовують спрагу дванадцять ягнят, які символізують апостолів. Зверху, на трикутному тимпані зображено Христа в оточенні апостолів Павла і Петра.

У цій композиції важливою є, зокрема, райська гора з Божим Агнцем, до якого прямують вівці. Жива вода, що витікає від Агнця, є образом Святого Таїнства Хрещення, яке перероджує людину для нового життя, життя в Божій благодаті. Таким чином Христос запрошує кожного члена Церкви до оновленого життя у вірі, щоб перетворювати зло на добро, гріх на ласку, ненависть на любов, а вчинки зла – на вчинки добра. Це стає можливим завдяки силі, яка витікає з джерела життя, тобто завдяки Христові, Який присутній у Церкві, постійно відроджуючи та зцілюючи зранене гріхом людське серце. З іншого боку, образ Агнця відсилає глядача до драматичної історії з страстями, розп’яттям та смертю Ісуса на хресті. Ісус є образом непорочного Агнця, Який, хоч сам невинний, віддав себе Богові за людство і своїм воскресінням з мертвих відкрив кожній людині шлях до вічного життя.

Сюжет з Агнцем Божим цілісно співвідноситься з іншими зображеними персонажами. Верхній сюжет мозаїки з Христом на троні уособлює божественну владу Христа та Його центральну роль у християнській вірі. Господь оточений апостолами, які уособлюють Церкву, наче вказуючи, що, перебуваючи в Церкві, кожна людина може дійти до пристані спасіння. Натомість зображені внизу пророки є вираженням тяглості Божого народу та символом пророцтв про прихід Месії. Таким чином мозаїка на фасаді Папської базиліки святого Павла демонструє сюжет життєдайної дії Бога в житті Його народу.

Він Бог наш, а ми діла рук Його

«Знайте, що Господь, то він – Бог; він створив нас, і ми йому належимо. Його народ ми й вівці його пасовиська» (Пс. 99,3). Христос – Творець і Спаситель – незмінно провадить Божий Народ на шляху до спасіння. Тому завданням кожного члена Церкви є вміти розпізнавати голос Доброго пастиря серед багатьох інших, які обманом кличуть людей, маючи на думці власну користь. Своєю чергою душпастирі, які поставлені Церквою, мають особливе завдання – провадити доручений їм народ, щоб наставляти, піклуватися та провадити його до безпечної кошари. «Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-Божому; не для лихого зиску, а доброхіть, і не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада» (1 Пт. 5, 2-3), – закликає апостол Петро. Тому бути душпастирем – це, перш за все, бути прикладом для стада. Душпастир є частиною Церкви. Його особливе завдання в Церкві не ставить його над чи поза нею, а зобов’язує бути в ній більш вірним, більш покірним, більш схожим на Архипастиря. Однак чи то вірні, чи то душпастирі – всі є християнами, частиною Божого стада, яке Христос провадить у вирі цього світу, щоб воно не заблукало серед інших голосів, а йшло за євангельським голосом Архипастиря. Тому завданням християн є слухати, знати і слідувати вченню Христа. У такий спосіб можемо відчути Його присутність, Його любов та Його життя в собі, щоб Господь щодня через своїх душпастирів оберігав та провадив Церкву до пасовиськ вічного життя.

__________________________

Бібліографія:

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 6.

M. G. RIVA, Le immagini della Chiesa, (Quaderni del Concilio, vol. 17), Shalom editrice 2022, 8-9.