Віра Церкви (46): Церква – Божа нива, якою опікується Господь

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Продовжуємо роздумувати над образами Церкви, які повніше розкривають її природу. У сьогоднішньому епізоді розглянемо образ Божої ниви та деякі старозавітні пророцтва про Христа – засновника Церкви.

Церква – новий союз

Догматична Конституція про Церкву зазначає: «Церква – то й рілля, Божа нива (пор. 1 Кор. 3,9)». Образ ниви, чи то пак поля, вказує на важливість діяльності, яка сприяє тому, щоб посіяні на ній зерна зростали і приносили плід. Для цього необхідний господар, який приготовляє землю, удобрює її, сіє зерна і доглядає за нею, а також відповідне середовище: температура, світло, ґрунт. Схожим чином Церква не може існувати без дії Бога, Який опікується нею та сприяє її зростанню. Далі соборний документ зазначає: «На цій ниві росте стара оливка; її святим корінням є патріархи, і в ній постало й поставатиме примирення юдеїв та поган (пор. Рим. 11, 13-26)». Згадка патріархів відсилає нас до предвічного Божого задуму, про який ми говорили у попередніх епізодах. Церква своїм корінням сягає Старого Завіту. Вже від перших сторінок Святого Письма можна спостерігати бажання Бога поділитися з людиною любов’ю, щоб вона мала з Ним спільність. Згодом Господь обіцяє Аврааму, що той стане батьком великого народу. Як наслідок, ізраїльський народ сформувався завдяки дії Бога. Щоб взаємини між Богом та людиною реалізовувалися в історичних суспільних обставинах, відбувається укладення союзу (завіту), який закріплюється авторитетом Божого слова та передбачає Його слухання людиною. На основі союзу Господь продемонстрував силу та вірність Ізраїлю, звільнивши його від єгипетського панування. І тому звертається: «Ви бачили самі, що я зробив єгиптянам, як ніс я вас на орлиних крилах і привів до себе. Тож коли щиро слухатиметеся мого голосу й дотримуватиметеся мого завіту, будете моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо моя вся земля. Ви будете в мене царством священиків, народом святим» (Вих. 19,4-6). Біблійна історія демонструє, що зростання та формування ізраїльського народу – це наслідок творчої і суверенної дії Бога.

Згодом Ізраїль чимало відступав від союзу з Богом, а пророки пророкували про майбутній – новий і вічний – союз, який згодом установив Христос, зібравши навколо себе дванадцять апостолів, символ «нового» Ізраїлю, покликаного звіщати спасіння всім народам. Цим новим Ізраїлем є Церква. Христос як посередник дарує новий союз між Богом та людиною (пор. Єр. 31,31,33-34), який скріплюється не через жертвоприношення тварин, як це було у Старому Завіті (Вих. 24,8); Христос ратифікує новий союз власною кров’ю (Мр. 14,24; Мт. 26,28; Лк. 22,20; 1 Кор. 1,23-25), принісши Себе в жертву задля відкуплення всіх людей.

Дерево вічного життя

Описану дійсність Церкви – від створення до хресної жертви Ісуса – чудово змальовує картина під назвою: «Дерево життя», яку приписують флорентійському художнику XIII століття Пачіно ді Буонаґвідо (+ бл. 1339). Сюжет твору натхнений змістом книги «Lignum Vitae» (Дерево життя) святого Бонавентури, у якій давній архетип дерева життя злився з історією Христового хреста. Твір поділено на дванадцять «гілок» або «плодів» і сорок вісім глав або медитацій, відтворених на картині. Внизу зображено основні історії з книги Буття (створення людини, вказування на заборонене дерево, первородний гріх тощо), які тісно пов’язані з темою Дерева пізнання добра і зла, що переплітається з животворним деревом хреста. Ці сцени розділено пагорбом з Голгофою в центрі, посередині якого в темній ніші, стоїть францисканець з розгорнутою книгою, ймовірно святий Бонавентура з «Lignum Vitae». Над сценами книги Буття зображено чотири святих та пророків: Мойсея, святого Франциска з Ассізі, святу Клару та євангелиста Івана Богослова з чотирма сувоями. З вершини Голгофи проростає Дерево життя з дванадцятьма гілками і сорока сімома сценами, які відображають епізоди з життя Ісуса Христа, включно із зісланням Святого Духа та сидінням праворуч Отця. Крім того, тут зображено сцени коронування Пречистої Діви Марії та Страшного суду. Завершує композицію місто Рай, де з його мурів видніються чітко упорядковані престоли святих, пророків і блаженних, що увінчуються престолами Пресвятої Богородиці і Христа у славі. Сюжети зображені на картині «Дерево життя», є наочним виявом віровчення, який пропонує глядачеві принадні зображення для роздумів.

Центром Дерева життя є розп’ятий Христос. Вгорі хресного древа зображено міфічного птаха фенікса. Цей символ, який припав до душі Отцям Церкви, виражає значення хресної жертви Ісуса. Згідно з тогочасними міфами, протягом свого існування на землі фенікс наполегливо збирав лікарські трави, щоб майстерно сплести собі гніздо для проживання. Згодом ці трави стають його вогненним смертним ложем, оскільки він спалює своє тіло: ненажерливе полум’я огортає фенікса безжалісним багаттям, щоб він відродився з попелу. Захоплива драма фенікса відсилає до поняття смерті і воскресіння, оскільки втрата життя є джерелом іншого життя. Тлумачення цього символу Отцями Церкви вказує на його два значення. По-перше, фенікс є символом жертви – Христа, Який добровільно обирає шлях страждань і розп’яття, щоб відкупити людство від гріхів і відкрити шлях спасіння. По-друге, міфічний птах виражає подібність з Христом, Який воскресає в тілі після перемоги над смертю – фізичний акт возз’єднання з Отцем і досягнення вічності.

Дерево Єссея у зображеннях середньовічних художників

Отож споконвічний Божий задум у вигляді нового завіту з людиною реалізувався в Ісусі Христі. Про нього пророкувало чимало пророків, зокрема Ісая, який пише, що новий Месія вийде із пня Єссея (пор. Іс. 11, 1-10). Єссей був батьком царя Давида, а також предком Ісуса. Анна, матір Діви Марії, була дочкою Акара, нащадка Аарона з коліна Леві, старшого брата Мойсея, а тому Діва Марія походила з царського коліна, оскільки належала до роду Давида. Тлумачачи пророцтво Ісаї, Отці Церкви вбачали в пагоні, що виростає зі стовбура, Діву Марію, яка з’явилася на світ, коли рід Давида можна було порівняти зі зрубаним деревом, яке проросло із пня Єссея. Пагін, що проростає з коріння, уособлює Христа, квітку Діви Марії. Тому пророцтво Ісаї звіщає новий союз не лише з погляду історії спасіння, вираженої у різних біблійних подіях, а й вказує на генеалогічне дерево царської родини, до якої належать Пресвята Богородиця та Ісус. Митці Середньовіччя інтерпретували слова пророка Ісаї буквально й з дитячою безпосередністю. Поєднуючи пророцтва Ісаї з генеалогією Ісуса Христа, що міститься в Євангелії від Матея, вони зображували велике дерево, що виростає зі сплячого Єссея. Вздовж стовбура, над Богородицею й Ісусом, митці розміщували юдейських царів, а щоб надати композиції повного значення, поруч із прародичами Ісуса по тілу зображали й прародичів по духу.

У християнській іконографії дерево Єссея належить до так званих дерев життя, витоки яких сягають стародавньої легенди, згідно з якою Єссей, батько Давида, бачив, як із його тіла виросло дерево, гілками якого були його нащадки. Одну з таких картин під назвою «Корінь Давида» знаходимо серед ілюстрацій так званого Вишеградського кодекса (Codex Vyssegradensis). Йдеться про твір «Євангеліє коронації Богемського короля Вратислава», романський ілюстрований рукопис Євангелія кінця XI століття, створений у скрипторії абатства Святого Еммерана в Реґенсбурзі. На сторінці, що передує інципіту Євангелія від Матея (fl4v), бачимо Єссея, який намагається подолати саджанець, що проростає з-під його ніг. Над цією сценою напис: «Virgula de Iesse p[ro]cedit splendida flore» (прибл. «Паросток Єссея розквітає чудовою квіткою»), який через гру слів (virgo – пагін дерева / Діва) провіщає, що Пресвята Богородиця подарує Божому народові прекрасний плід.

До середини XV століття усталилася іконографія із зображенням благого Єссея у сні, який дрімав, нічого не підозрюючи, поки з його серця виростав гігантський стовбур, що піднімався до неба. Гілки дерева, які торкалися хмар, майже завжди містили тендітних голубів – символ дарів Святого Духа, які будуть даровані нащадку Єссея (пор. Іс. 11, 1-2). Окрім голубів, на гілках зображували предків Христа, перелічених у Євангелії від Матея. Серед них – цар Давид, якого легко впізнати за грою на арфі, а також Соломон, який майже завжди носить об’ємний тюрбан. На верхівці дерева знаходилась Діва Марія, яка тримала на руках маленького Ісуса: корінь Єссея, що приніс плоди і реалізував пророцтва. Такого типу зображення можна знайти, наприклад, у т. зв. «Історичній Біблії», популярному середньовічному перекладі Біблії французькою мовою, що супроводжувався витягами з буквально-історичного коментаря Петра Коместора (+ бл. 1178 р.). Отож перелічені зображення втілювали тяглість між Старим і Новим Завітами, щоб проілюструвати здійснення месіянських пророцтв в особі Ісуса Христа.

__________________________________

Бібліографія:

Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Жовква 2002, 762.

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 6.

M. G. RIVA, Le immagini della Chiesa, (Quaderni del Concilio, vol. 17), Shalom editrice 2022, 22-25.