Екологія і психічне здоров’я: історія дослідниці Джйоті Мішри

Олена Комісаренко

Сьогодні говоримо про те, як екстремальні погодні явища впливають на психічне здоров’я. За основу візьмемо доповідь доцента психіатрії Каліфорнійського університету в Сан-Дієго та співкерівниці ініціативи університету Каліфорнії “Кліматичні зміни та психічне здоров’я” Джйоті Мішри, яка була виголошена у травні 2024 року в Ватикані. 

Особиста історія

Мішра починає свою розповідь із дуже особистого досвіду. Вона згадує, що ще з дитинства в Індії жила в сім’ї, де було взято за правило нічого не марнувати, усе поламане можна полагодити, і ресурси треба берегти. Ця домашня культура мінімальних відходів стала першим джерелом її кліматичної мотивації. 

Через багато років, уже як науковиця в Каліфорнії, вона виходить на кліматичні марші разом із шестирічним сином. За її словами, участь дитини у демонстраціях тільки посилила її внутрішній імператив діяти. Одного дня син приніс зі школи листівку про збір невеликих пожертв для людей, які постраждали від найбільшої в історії штату лісової пожежі в окрузі Бьютт. Так у її професійне життя увійшла подія, яка тепер відома всьому світу як пожежа Camp Fire (“лісова пожежа”) 2018 року. 

Пожежа Camp Fire: хронічна травма громад

Вона наголошує: “лісова пожежа” і досі залишається найсмертоноснішою пожежею в історії Каліфорнії: близько 85 загиблих, приблизно 50 тисяч евакуйованих, 150 тисяч акрів випаленої землі. Проте, за її словами, найважливіше кого саме найбільше вражають такі катастрофи, а це громади на межі лісу й міста, там, де люди частіше живуть у бідності й мають гірші показники здоров’я. Саме вони опиняються в зоні найбільшого ризику. 

Разом з колегами Мішра досліджує, що відбувається з психічним здоров’ям цих людей майже через рік після пожежі. Результати вражають:

• рівень посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у постраждалих громадах утричі вищий, ніж у сусідніх регіонах, яких пожежа не торкнулася;
• депресія й тривога трапляються в 1,5–2 рази частіше, ніж у контрольних громадах. 

Вона підкреслює, що йдеться не лише про тих, у кого згорів дім чи загинули близькі. Навіть люди, які лише спостерігали вогонь і дим, або жили в атмосфері постійної небезпеки, але не зазнали прямої матеріальної шкоди, теж мають значний психічний тягар. Вона описує їх як «опосередковано підданих впливу», але їхні симптоми дуже реальні. 

Як кліматична травма змінює мозок і прийняття рішень

Далі вона переходить від емоційних симптомів до мозку й міркування. На основі нейропсихологічних досліджень її команда показує, що екстремальні події, як лісові пожежі, мають тривалий вплив на увагу та здатність фільтрувати відволікання. Люди, які були прямо чи опосередковано піддані впливу пожежі, гірше виконують завдання, де треба ігнорувати зайві стимули й зосереджуватися на головному, порівняно з тими, кого пожежа не торкнулася. 

У частини постраждалих вона фіксує гіперактивовану реакцію мозку, модель, схожу із тим, що спостерігається при ПТСР, в якій мозок поводиться так, ніби перебуває в постійному стані настороженості, перевіряє середовище на предмет загроз. На думку дослідниці, це пояснює суб’єктивні скарги людей бо їм важко зосередитися, виконувати повсякденні завдання та утримувати увагу на роботі чи навчанні.

«Кліматична травма» та питання справедливості

Описуючи ці явища, Мішра використовує термін «кліматична травма» – відносно нове поняття, яким позначають психічні наслідки кліматично зумовлених екстремальних подій. За її словами, кліматична травма проявляється не лише в індивідуальних симптомах, а й на рівні спільнот: зростає ризик самогубств, та зростає рівень насильства та вбивств у громадах, які пережили екстремальні події. Вона пов’язує це з питанням кліматичної справедливості. Найбільший тягар кліматичних катастроф несуть саме ті громади, які найменше спричинили зміну клімату – бідні, маргіналізовані, з обмеженим доступом до медичної допомоги. В її інтерпретації кліматична травма показує, наскільки ми пов’язані з планетою та екосистемами: люди одночасно й завдають шкоди довкіллю, і страждають від наслідків цієї шкоди.

Щоб відповісти на цю кризу, Мішра пропонує мислити в категоріях кліматичної стійкості. Вона описує рамку з трьома взаємопов’язаними стовпами:

1.    Пом’якшення (mitigation) – дії, які зменшують майбутні ризики: перехід на чисту енергію, покращення якості повітря, розвиток зелених зон. 

2.    Адаптація (adaptation) – підготовка до вже неминучих наслідків: системи попередження про спеку й погану якість повітря, «зелені» та «сині» інфраструктури в містах, притулки та центри охорони здоров’я, готові до повеней, пожеж і хвиль спеки. Це не лише рятує життя фізично, а й створює психологічне відчуття захищеності.

3.    Суспільна трансформація (transformation) – глибша зміна цінностей, поведінки та інституцій, справедливіший розподіл влади й ресурсів. Тут вона бачить потребу у широкій кліматичній освіті, посиленні соціальних зв’язків і створенні міждисциплінарних коаліцій, від науки й медицини до релігійного та духовного лідерства. Саме такою коаліцією, на її думку, є в тому числі й саміт у Ватикані, з матеріалів якого взято цю статтю.

Вона підсумовує, що важливо розвивати інфраструктуру спільнот, яка сприяє усвідомленій присутності, фізичній активності та можливостям для спілкування. Одним із перспективних напрямків Мішра називає екотерапію – форми психологічної допомоги, де люди вчаться знову встановлювати безпечні, уважні й вдячні стосунки з природою, яка раніше стала для них джерелом травми. У Каліфорнії, за її словами, дедалі більше громад поєднують такі практики з екологічним служінням, тобто доглядом за довкіллям, волонтерством, стюардством.

Кліматична дія як турбота про психічне здоров’я

Підсумовуючи, Джйоті Мішра наголошує, що кліматично зумовлені лиха мають реальні й хронічні наслідки для психічного здоров’я що включають ПТСР, депресію, тривогу, порушення когнітивних функцій і змінену роботу мозку. Тому в стратегіях реагування на кліматичну кризу мають з’явитися чіткі плани щодо психічної стійкості громад.

Вона підкреслює:

• пом’якшення та адаптація до зміни клімату приносять  спільну користь для психічного благополуччя,
• суспільні трансформації повинні включати цілеспрямовані інтервенції та освіту в сфері психічного здоров’я.

Для нас її слова можна підсумувати тим що кожне рішення, яке зменшує викиди, робить наші міста зеленішими й справедливішими, не лише рятує економіку й інфраструктуру, а й оберігає людську душу та навпаки, турбота про психічне здоров’я людей, зокрема найуразливіших, є невід’ємною частиною справжньої кліматичної та соціальної справедливості.