Справедлива заробітна плата через призму соціальної доктрини Церкви

Олена Комісаренко

У попередньому випуску ми розглянули проблему працюючої бідності – ситуації, коли людина має роботу, проте її заробітку недостатньо для гідного життя. Це явище дедалі частіше спостерігається у країнах що розвиваються, включно з Україною. Воно показує прояви глибокого дисбалансу в розподілі плодів праці та ставить під сумнів саму здатність сучасної економіки служити людині.

Цього разу зосередимося на питанні, що лежить у центрі цієї проблематики – справедлива заробітна плата. Саме її відсутність або викривлене розуміння є одним з головних чинників формування працюючої бідності. Соціальна доктрина Церкви дає ґрунтовні орієнтири щодо цієї теми, які прослідковуються крізь основні енцикліки від Rerum Novarum до Fratelli tutti.

Папа Лев XIII у 1891 році, відповідаючи на злидні промислового пролетаріату, систематично виклав католицьке соціальне вчення про працю. У центрі його уваги зосереджені гідність працівника і його право на справедливу винагороду. Суть цього підходу знаходимо в 45 пункті: «Нехай працівник і роботодавець укладають вільні угоди, зокрема нехай вільно домовляються щодо заробітної плати; однак понад будь-якою домовленістю між людиною і людиною лежить веління природної справедливості, більш владне й давніше за будь-який договір, а саме: заробітна плата не повинна бути недостатньою для утримання ощадливого й порядного працівника» (Rerum Novarum, 45). Цим висловом Папа поставив етичну межу для ринкової логіки. Справедлива зарплата – не те, на що погодився працівник, а те, що відповідає об’єктивній мірі гідного життя. У цьому баченні полягає основа всього наступного розвитку вчення Церкви.

Через 40 років після Rerum Novarum, Папа Пій XI у відповідь на нові виклики, Велику депресію та зростання ідеологій, в енцикліці Quadragesimo Anno розвиває соціальне вчення, акцентуючи увагу на структурних причинах несправедливості. У питаннях заробітної плати він підкреслює, що працівник повинен отримувати достатню винагороду, щоби забезпечити себе й родину. Експлуатація дітей і змушення матерів працювати поза домом через низьку зарплату чоловіків визнається серйозним порушенням справедливості. Якщо обставини не дозволяють забезпечити таку платню, мають бути впроваджені соціальні зміни, які це зроблять можливим.

Водночас Папа застерігає, що розмір зарплати має враховувати стан підприємства, хоча недостатній прибуток через недалекоглядне управління не виправдовує зниження оплати праці. У разі зовнішніх обставин, які змушують занижувати зарплату, відповідальність несуть ті, хто створив ці умови. Рівень оплати також має узгоджуватися із загальним благом: надто низькі або надто високі зарплати можуть призвести до безробіття, що шкодить усьому суспільству. Справедлива система оплати праці стосується окремих осіб і лише опосередковано торкається суспільного ладу.

У 1961 році, у період післявоєнного відновлення, Папа Іван ХХІІІ у Mater et Magistra звертає увагу на нові виклики – міжнародну економічну нерівність та зміну соціальних структур. Він розглядає справедливу зарплату не лише як приватну угоду між працівником і роботодавцем, а як частину загального суспільного порядку. Зарплата, за його словами, має дозволяти не лише матеріальне забезпечення життя, але й участь у житті суспільства, включно з доступом до охорони здоров’я, освіти, культурного розвитку. Таким чином, розширюється розуміння того, що означає достойне гідне життя. Із виплати за роботу зарплата дедалі більше стає формою справедливості, солідарності й відповідальності перед суспільством. У цій енцикліці особливо наголошено на ролі держави як гаранта соціальних стандартів і як посередника між працівниками і роботодавцями в ім’я спільного блага.

Папа Іван Павло ІІ у 1981 році в енцикліці Laborem Exercens називає працю ключем до соціального питання та наголошує, що людина є суб’єктом праці, а не її об’єктом чи ресурсом. Праця є не лише шляхом для здобуття засобів до існування, а насамперед – форма участі в Божому творінні, шлях до самореалізації, служіння ближньому та зростання в спільному добрі. В цьому контексті справедлива винагорода не просто умова задоволення матеріальних потреб, а вираження визнання гідності працівника. Папа підкреслює, що оплата праці повинна оцінюватися не лише на підставі ринкових критеріїв, а в світлі антропологічної істини про людину. Справедлива зарплата повинна дозволяти не лише особисте виживання, але й утримання сім’ї, доступ до відпочинку, освіти, культури, духовного життя, тобто всього, що необхідне для розвитку цілісної особи. У цьому контексті Іван Павло ІІ говорить також про право на працю як на фундаментальне соціальне право, від якого залежить реалізація багатьох інших прав.

Папа Бенедикт XVI у Caritas in Veritate (2009) продовжує розвиток думок Івана Пала ІІ та наголошує на потребі повернення морального сенсу в економіку, зокрема в питання гідної оплати праці. У світі, що дедалі більше визначається глобальними фінансовими потоками та ринковими структурами, зарплата не може залишатися предметом виключно контрактних домовленостей.

Папа Франциск у Fratelli Tutti (2020) привертає увагу до моральних основ економіки. Він особливо гостро критикує системи, в яких праця розглядається лише як змінна для регулювання ринку. У сучасному світі, де зростають розриви між багатими й убогими, справедлива зарплата стає питанням не лише добробуту, а гідності, миру й соціальної стабільності. Папа закликає відновити людське обличчя економіки, тобто не ставити прибуток вище за людину, не знецінювати працю. У цій логіці заробітна плата повинна інтегрувати людину в суспільство, а не маргіналізувати її. Боротьба з бідністю не може зводитися до милостині, а має починатися із відновлення справедливих умов праці та винагороди, яка дозволяє не лише вижити, а гідно жити й бути співтворцем суспільного життя.

Від Rerum Novarum до Fratelli Tutti простежується послідовний розвиток вчення Церкви про справедливу оплату праці – від мінімального забезпечення життєвих потреб до ширшого бачення праці як простору людської гідності, самореалізації й спільнотворення. Справедлива зарплата – не лише ринкова ціна чи договірна угода, а моральна й соціальна норма, що виходить з уявлення про людину як образ Божий.