Економічна справедливість як напрямок екуменічної дияконії

Олена Комісаренко

У контексті Тижня молитов про єдність християн (18–25 січня 2026 року) ми підкреслили, що молитва про єдність природно переходить у спільну відповідальність і дію у гуманітарному, соціальному й духовному вимірах. Ми також окреслили богословські й практичні основи цього бачення, спираючись на документ підготовлений Всесвітньою Радою Церков та ACT Alliance «Покликані до перетворення – екуменічна дияконія», де місія, дияконія та екуменізм постають як взаємопов’язані виміри церковного буття.

Цей попередній огляд показав, що дияконія має дві взаємодоповнювальні перспективи: по-перше, як біблійно-богословське поняття, вкорінене в образі людини як imago Dei та покликанні до співчуття і справедливості; по-друге, як практику міжцерковної співпраці, яка історично розвивалася через міжцерковну допомогу, служіння біженцям і координацію програм у межах екуменічного руху. Ми також зазначили категорію койнонії, сопричастя, у вірі й житті, свідченні та служінні, у якому дияконія є одним із його органічних проявів. Наступним кроком є уточнити де саме екуменічна дияконія набуває особливої публічної ваги сьогодні.

Економічна справедливість як виклик

Економічна справедливість у сучасному світі стає одним із головних практичних вимірів екуменічної дияконії, бо саме економічні механізми дедалі частіше визначають, хто матиме доступ до гідного життя, а хто опиниться у бідності. Глобалізована економіка формує системи, у яких ресурси, можливості та політичний вплив концентруються в руках вузької групи, тоді як велика частина суспільства, передусім найбідніші, не отримує плодів зростання. Тому розмова про економічну справедливість це питання структур розподілу ресурсів, доступу до послуг, податкової відповідальності, прозорості та реального впливу громадян на рішення.

У такому контексті завдання екуменічної дияконії полягає в тому щоб допомагати тим, хто в потребі, і водночас виявляти, чому ця потреба стає масовою та повторюваною. Зростання нерівності веде до дуже конкретних соціальних наслідків таких як безробіття, низькі зарплати і небезпечні умови праці, ухилення від сплати податків, корупція та зловживання владою, зростання злочинності та загальної непевності. Коли економічна система працює так, що захищає сильних і перекладає тягар на слабких, дияконія стикається не лише з бідністю як фактом, а з несправедливістю як частиною соціального порядку.

Саме тому в екуменічному середовищі економічна справедливість вбачається як необхідна умова соціальної справедливості та справжнього розвитку тому, що без змін у політичних рішеннях і без реформування економічних моделей неможливо подолати бідність у її глибині. Тут важлива логіка дияконії, заснованої на правах, тобто спрямованої не лише на надання гуманітарної допомоги, а на те, щоб люди як носії прав могли діяти як активні громадяни, відповідно знати свої економічні й соціальні права, вимагати їх реалізації та звітності від носіїв обов’язків (держави, інституцій, роботодавців, донорів, міжнародних організацій).

Екуменічна дияконія та Цілі сталого розвитку

Практично це означає, що екуменічна дияконія включає адвокацію, публічний захист гідності, справедливі правила розподілу ресурсів і фінансових потоків, а також прозору податкову політику, протидію корупції, підтримку гідної праці та соціального захисту. У цьому сенсі Цілі сталого розвитку (ЦСР) можуть бути корисним підходом для публічного діалогу. Нагадаємо, що ЦСР, офіційно оформлені як документ «Перетворюючи наш світ: Порядок денний-2030 для сталого розвитку», що формує 17 глобальних цілей і 169 завдань, ухвалених ООН у 2015 році. Вони задумувалися як продовження й розширення восьми Цілей розвитку тисячоліття, прийнятих у 2000-му році. У ній було підкреслено спільну відповідальність світової спільноти за людську гідність, рівність і справедливість на глобальному рівні, а також обов’язок політичного керівництва діяти в інтересах усіх людей, насамперед найбільш уразливих і дітей, яким належить майбутнє.

Для екуменічної дияконії ЦСР загалом є конструктивною платформою тому, що більшість цілей добре узгоджуються з дияконійними пріоритетами. Сталий розвиток – це насамперед процес, який веде до гідного життя людини у взаємозв’язку з громадою та середовищем, що підтримує життя. Як практичний орієнтир для суспільної розмови Цілі сталого розвитку (ЦСР) можуть слугувати корисною основою: подолання бідності (ЦСР 1) прямо пов’язане із соціальним захистом і доступом до базових послуг; гідна праця (ЦСР 8) ставить питання про примусову працю, сучасне рабство й експлуатацію; зменшення нерівності (ЦСР 10) передбачає не лише економічні показники, а й інституції, які є ефективними, підзвітними та інклюзивними. Розвиток не може бути сталим, якщо він відриває людину від самої себе, від спільноти або від екосистеми. Так само не є сталим і успіх окремої території, якщо він не пов’язаний із соціальною, економічною та екологічною сталістю всієї людської родини.

Люди віри є важливою спільнотою змін та християнська історія неодноразово це підтверджувала, достатньо згадати провідну роль християн у рухові проти рабства у ХІХ столітті. Віра формувала дияконійну опіку впродовж століть і сьогодні продовжує мотивувати мільярди людей діяти заради справедливості й миру. У цьому контексті, зокрема у виступах ООН, звучало ствердження, що релігійні спільноти можуть для Порядку денного-2030 просувати інклюзію, пропонувати мирні способи розв’язання конфліктів, обстоювати права найбільш вразливих, нагадувати політичним лідерам про їхній обов’язок гарантувати реалізацію прав, для громадянської активності та ділитися досвідом надання послуг найбіднішим.

Економіка життєво важлива для добробуту людей, і згідно з документом «Покликані до перетворення – екуменічна дияконія», її не можна залишати виключно справою економістів. Свою відповідальність мають нести як політики так і люди віри, Церкви та дияконійні діячі. У перспективі віри економіка є засобом, який покликаний забезпечувати повноту життя в межах Божої турботи про все створіння тому вона ніколи не є самоціллю. У підсумку економічна справедливість стає не периферійною темою, а конкретним способом, у який екуменічна дияконія поєднує служіння, адвокацію та пророче свідчення заради людей у потребі й заради перетворення системи, що продукує цю потребу знов і знов.